Марія Степанівна сиділа у гойдалці, тримаючи в руках в’язання. Поруч, на старому дивані, мирно спав онук. Вона дивилася на нього з ніжністю і тихим задоволенням. «Ось, росте здоровенький, а все завдяки моїм старанням», — подумала вона.
Марія Степанівна завжди пишалася вмінням економити. У молодості, коли вони з чоловіком тільки починали життя разом, доводилося рахувати кожну копійку. Саме тоді вона навчилася знаходити радість у простих речах і цінувати те, що є. Вона вміла приготувати смачну страву з мінімуму продуктів, підлатати старий одяг, щоб носився ще роки, і виростити дітей здоровими, не витрачаючи зайвого.
Тепер, коли донька Олена вийшла заміж за Василя, Марія Степанівна помітила, що Василь зовсім забув про цінність заощаджень. Він добре заробляє, але, на її думку, гроші йдуть на вітер. Нові іграшки, дорогі підгузки, модний одяг — усе це здається їй зайвим. «Колись і в полі народжували!» — часто повторювала вона, згадуючи часи, коли обходилися мінімумом.
Вона глянула на онука, одягненого у гарну кофтинку, передану сусідкою. «Навіщо витрачати гроші на нове, якщо старе ще добре?» — думала Марія Степанівна. Вона бачила, як Олена намагається наслідувати її приклад, але Василя це, схоже, дратувало. Він постійно купував щось нове, не розуміючи, що головне — не кількість речей, а вміння ними користуватися.
Марія Степанівна зітхнула і продовжила в’язати. «Молодь зараз інша, — думала вона. — Їм усе подавай найкраще, модне, дороге. А як же раніше люди вміли обходитися малим і були щасливі?» Вона згадала, як сама виховувала Олену, навчала її цінувати працю і берегти кожну гривню.
Василь сидів у кабінеті, дивлячись у вікно, за яким повільно темніло небо. Робота була рутиною, але сьогодні думки відмовлялися зосереджуватися на звітах. Він знову і знову повертався до однієї й тієї ж ситуації вдома. Дружина Олена і її мати, теща Марія Степанівна, перетворили його життя на справжній жах економії.
Колись вони жили скромно, майже бідно. Заощадження стали їхньою другою природою. Тоді це мало сенс: зарплати ледве вистачало на їжу й комунальні. Але все змінилося, коли Василь влаштувався на нову роботу. Тепер він отримував гідну платню, що дозволяла жити без постійного рахунку кожній копійці. Проте Олена і Марія Степанівна поводилися так, ніби грошей немає взагалі.
Василю здавалося, що кожен раз, коли він намагався зробити щось хороше для родини, він натрапляв на стіну. Якщо купував дружині сукню, вона відразу шукала аналог дешевше. Якщо брав новий телефон, Олена знаходила причину, чому старий ще служить. Все це супроводжувалося нескінченними повчаннями від Марії Степанівни про те, як «за їхніх часів і без усього цього обходилися».
Найбільшим випробуванням стало народження дитини. Здавалося б, тепер можна радіМріючи про те, щоб його син жив у достатку, Василь раптом прокинувся — і зрозумів, що весь цей сварливий світ був лише сном, а навколо, за вікном, світало нове, спокійне ранку.
