— Ти точно не спізнишся? О котрій виїжджаєш, Олежку?! Олежку… — Соломія теребила чоловіка за плече, а він відмахувався, усім своїм виглядом показуючи, що прокидатися поки не збирається і нікуди не спізниться.
Соломія глянула на екран телефону — лише сьома година ранку.
«І навіщо я так рано встала в суботу?! Робити нічого, сумку чоловікові ще вчора зібрала…» — подумала Соломія про себе і навіть хотіла знову залізти під затишну ковдру, але раптом…
Раптом знову накатило те саме незрозуміле передчуття тривоги, яке останнім часом Соломія відчувала все частіше. Начебто все гаразд: чоловік поруч, квартира в центрі Києва, євроремонт, дизайнерські меблі, дорога техніка. У Олега свій автомобіль, у Соломії — свій. Нещодавно дім у котеджному селищі під дачу купили. Усе є, одним словом.
Багато ж про таке лише мріють. Спробуй, мол, поживи на орендованій квартирі, на роботу тролейбусом, а ввечері уроки з дітьми, вечеря на всю сім’ю, кредит сплати, у школу здай і на те, і на інше… Тільки ляжеш спати — вже будильник дзвонить, і знову все по колу. Мені б твої проблеми! Подумаєш, передчуття якесь! Яке?!
Та ж вощь! Соломія вже давно навчилася його розпізнавати. Безпричинна тривога, якась туга, передчуття лиха і непереборне відчуття, що щось важливе втрачається. Це почуття приходить раптом і йде так само. На якийсь час відпускає, а потім знову повертається.
Ось і цього ранку погане передчуття знову без дозволу вдерлося в серце жінки. Соломія встала з ліжка, ще раз глянула на сплячого чоловіка і пішла на кухню. Олег сьогодні їде в чергову відрядження. Як же вони набридли останнім часом! Прийшов новий керівник півтора роки тому, зарплату підняли значно, компанія, де працює Олег, велика і перспективна. Він — один із провідних співробітників, керівник відділу. Тільки ось часу ця робота забирає занадто багато! Та ще й звичку завели відрядження у вихідні дні відправляти.
Соломія приготувала сніданок і знову пішла до спальні, щоб розбудити чоловіка.
— Олежку, ну ти прокинешся чи ні?! Давай, а то спізнишся у свою відрядження. Ти казав, після обіду поїдете?
— Так. Після… — відповів Олег сонним голосом і нарешті прокинувся, сів на ліжку.
— Пішли, я сніданок приготувала.
— Угу. — знову сонно буркнув Олег і пішов за нею на кухню.
За сніданком чоловік одразу вткнувся у телефон. Соломія помітила, що останнім часом вони з чоловіком взагалі мало розмовляли і стали якимись далекими. Ні, вони не сварилися. Все чудово — він час від часу приходив додому з квітами, іноді Соломія умовляла його сходити до ресторану, і Олег погоджувася. Вони могли прогулятися парком, піти в гості до друзів або в кіно, але все вже було не так, як раніше.
— Олежку, а візьмеш мене з собою у відрядження? — несподівано запитала Соломія.
— Угу. — не відриваючи очей від екрану, відповів Олег.
— Ну справді, що тут такого? Ви ж там у готелі будете жити? Вдень ти будеш разом з усіма на об’єкті, а ввечері — зі мною.
— Що?! Тобто ні! Як це зі мною?! — прокинувся Олег, коли вник у слова дружини.
— Ну чому, Олежку? Що в цьому такого? Ти ж поїдеш на машині?
— Так, на машині. Але що тобі там робити? Вихідні, відпочивай вдома. А я в понеділок або вівторок уже назад.
— Ну як що? Я ніколи не була в цьому місті. Прогуляюся, пройдуся по магазинах… може, музеї…
— Ой, благаю! Там звичайна глушина, нічого цікавого! У нас у місті магазинів що, не вистачає?! Ось на кожному розі — ходи собі!
— Олежку, ну мені тут нудно! Я тобі не заважатиму зовсім… — зітхнула Соломія.
— Соне, ні! Хочеш поїхати відпочити — купи собі путівку і їдь! — роздратовано сказав Олег.
— Сама? Я взагалі-то з тобою хочу. Ми взагалі-то чоловік і дружина, якщо ти ще не забув!
— Соне, ти знову свою пісню починаєш? Я тобі сто разів казав, що на роботі зараз просто божевільний завал! Керівник лютий! Я що, винен, що він просить у вихідні працювати?!
— Таке відчуття, що просить він завжди лише тебе! Минулої суботи я вашого Бондаренка з дружиною та дітьми у торговому центрі бачила. А ти чомусь працював! — Соломія не особливо хотіла сваритися з чоловіком, тим паче перед відрядженням, але зупинити себе не могла.
— Ну давай зараз згадуватимемо, хто де був! Дякую за сніданок! — Олег вийшов зі столу і пішов у ванну.
Соломія прибрала, поки Олег сидів перед телевізором. Потім зібрала йому бутерброди та чай у термосі в дорогу.
— Соне, а де сумка? — почувся голос Олега з передпокою.
— Так на комоді стоїть. — спокійно відповіла Соломія.
— Ну я поїхав. Не ображайся, там справді робити нічого.
— Ну нічого, то й нічого. Я й не думала ображатися. Бувай.
Олег поїхав, а СоломіяІ тепер, коли їхнє життя нарешті знайшло спокій і щастя, Соломія зрозуміла — іноді для того, щоб отримати справжню любов, потрібно спочатку втратити все.
