**Зустріч**
— Дівчино! Дівчино, зачекайте! Ну зупиніться ж! — Катря обернулася й побачила, що за нею біжить хлопець у кепці. Кепка здалася їй знайомою. Та де ж вона її бачила раніше? — Уф! Нарешті! Ви, випадково, не чемпіонка з бігу?! Ледве наздогнав! Ігор. Можна просто Грицько. За паспортом — Ігор Борисович Мельник. Гарно, солідно, інтелігентно. Я… Уххх, хвилинку… — Хлопець нахилився, вперся кулаками в коліна, ніяк не може віддихатися. Кепка зісковзнула йому з голови, впала на асфальт. Катря мимоволі теж нахилилася, хотіла підняти кепку, зіткнулася лобом із Ігорем, солідним та інтелігентним.
— Ой! Ну, знаєте! — обурено тупнула дівчина, потерла пом’ятий лоб, розвернулася, вже хотіла йти, але Грицько схопив її за руку.
— Постривайте! Даруйте, це випадково. Ну, Боже ж ти мій! Що за день такий?! Ви ж сестра Михайленка? Василя? — прошепотів хлопець, накрив кепку назад. — Я вас бачив у нього вдома, тільки ви отаке… — Грицько показав пальцями Катрю-дюймовочку.
— У вас, що, сонячний удар? — зверхньо глянула Катря на Мельника. — Коли я була отаке, вас, мабуть, і на світі ще не було! Що вам треба? Ви мене затримуєте!
— То ви не Олена? Не Олена Михайленко? — ніби засмутився хлопець, знов приміряв на пальцях, якою Катря була в дитинстві, коли він її бачив.
— Ні. Я Катерина Шевченко. До побачення! — Катря рішуче закрокувала до метро, але Грицько не відставав — дуже наполегливий інтелігент потрапився.
— Ну ось, ми з вами вже познайомилися! Ви — Катря, я — Грицько, чудово ж? А чому ви така похмура? І сумку он тягнете непідйомну. Давайте, я допоможу! — Він уже простягнувся до торбини, але Катря відскочила, ніби солідний Мельник зараз її вкусить або вкраде гроші.
— Ідіть собі дорогою! Ааа! — здогадалася вона. — Ви он як знайомитеся з дівчатами, так? Дуже цікаво! Але…
— Ну ось бачите, вам уже цікаво! Давайте поклажу, я не втечу. Буряків і цибулі у нас самих повно, ваших мені не треба, — кивнув Ігор на стирчачі з плетеної торбини кінчики овочів. — А я взагалі багато що знаю! Знаю, чому літаки не падають, як з’являється блискавка, що таке вічний двигун, як вдома відпрати плями від вишневого варення, як…
Він хотів продовжити розповідь про свої знання, але Катря раптом розсміялася, сунула йому торбину й наказала йти попереду.
— Ви читали дитячу енциклопедію? — запитала вона, нарешті переставши сміятися.
— Ну і це теж. Я, розумієте, з бабусею живу. А бабуся моя, Ганна Петрівна, мама мого батька, Бориса, жінка в питаннях освіти дуже принципова! Вона в мене «вкладала».
Грицько спробував однією рукою показати, як бабуся в нього вкладала знання, вийшло не дуже зрозуміло.
— Нащо ви руками махаєте? Сигналізуєте? Зараз мене пограбують? — насторожилася Катря.
— Та тьху! Ні! Це так бабуся моя, Ганна, в мене знання засовувала. Книги, документальні стрічки, лекції в літньому театрі, радіовистави й доповіді. Вона в мене, розумієте, завідує просвітництвом населення, ну й головним завданням вважала, звісно, просвітництво мене. Можу розповісти, як виростити курча з яйця в домашньому інкубаторі, як розмножити фікус, як полагодити сифон, як…
— Ну, це нецікаво. Морозиво будете? — Катрі все більше подобався цей інтелігентний Грицько з його кепкою й сифонами.
— Ні, дякую. Лактоза мені шкідлива, краще дихатиму. Кисень збагачує мозок, — махнув рукою Ігор. — Але вам, якщо хочете, куплю. — Дівчина, — звернувся він до продавця. — Дайте ванільне, у вафельному стаканчику.
— Як ви вгадали? — зацікавилася Катря, швидко перехопила руку хлопця, яка простягала гроші, розрахувалася сама.
— Чому ви так зі мною? Я ж частувати хотів! — розпетушився Грицько Мельник.
— Я теж виховувалася переважно бабусею. Вона теж дуже суворих правил, знаєте! Ідемо, чого стоїмо! Ото ж, бабуся вчила мене не входити в залежність від чоловіків. «Усе сама, Катре, сама! Незалежність — те, за що боротися жінкам!» — ось так вона казала. Далі йшли якісь цитати, я вже не пам’ятаю. Але суть засвоїла. Я й так у вас у боргу, ви торби несете. А…
— А жінки мають робити все самі, я зрозумів, — кивнув Ігор, поворушив носом. — Але, розумієте, ви ж з вашою бабусею нічого не розумієте! — продовжив він, ледве встигаючи за швидкою Катрею.
— Тобто як? — Дівчина навіть закашлялася.
— А отак! Не знаю, що там ваша бабуся цитувала, а ось моя казала, що чоловік без роботи — що мураха без палички, сохне. Вибачайте, ми з бабою Ганею вас перевершили. І дарма ви, жінки, боролися за оцю вашу незалежність. Куди далі?А через кілька років вони вже сперечалися, чи краще вчити дитину віршам Шевченка чи жартувати з нею про те, як качаються дерева й виникає вітер.
