…Левко Рибак шльопнув будильник по металевій головці, зіскочив із ліжка й босими ногами поплентався на кухню. А там його чекав справжній шок. За столом, закинувши одну струнку ніжку на іншу, сиділа Олеся. На ній був лише вишиваний фартушок. Останній факт так збентежив Лева, що він навіть зажмурився.
— Коханий, прокинувся! — Олеся злетіла з табурета, мов метелик, і повисла на шиї здивованого Левка. — А я вже сніданок приготувала!
— Правда? І що це? — запитав він, дивлячись на щось волокнисте.
— Ну як же, Левочку? Це броколі на пару.
Левко ніколи не їв «броколі на пару». Він звик снідати чимось простішим.
— Може, трішки майонезу? — несміливо запропонував він, не маючи сили жувати безсмачну зелену масу.
Але, побачивши, як брови Олесі зсунулися у строгий бантик, він поспіхом відмовився від ідеї:
— Звісно, кохана! Без майонезу!
«За що мені таке щастя?» — думав він, дожовуючи завданку. Але думка стосувалася зовсім не броколі, а богині, що сиділа на старому кухонному табуреті посеред його маленької кухні. «Ця німфа!.. За що мені така доля?..»
***
Вперше Левко побачив Олесю в театрі, де працював освітлювачем вже тридцять років. Одного разу, лагодячи перегоравший прожектор, він направив світло на сцену і… побачив її! Ефірна, ніжна, вона запала йому в серце. І з тих пір не було йому спокою.
Ні, Левко Рибак не був із тих, хто бігає за кожною спідницею! Це було дивно для чоловіка, що працював у театрі, але він славився порядністю. Можливо, саме за це доля й подарувала йому Олесю?
***
Левко наспіх поголився і став збиратися на роботу.
— Може, проутюжиш сорочку? — несміливо звернувся він до Олесі.
Але «німфа» була зайнята чимось значно важливішим.
— Коханий, а давай сам? — промурчала вона, не відриваючи очей від телефона.
— Ну, сам — так сам! — не заперечив Левко.
Оскільки праска зникла невідомо куди, він просто розгладив сорочку долонями, злегка зволоженими водою. Розв’язавши проблему, він схопив робочу сумку, поцілував Олесю, яка лежала диваном, і побіг на роботу.
Лише в тролейбусі Левко зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе, він усвідомив: у сумці бракувало звичних бутербродів або котлет у контейнері.
«Нічого, у буфеті щось куплю», — змирився він.
***
«Коханий, перекажи три тисячі. У мене сьогодні манікюр!»
Прочитавши повідомлення, Левко трохи збентежився. Він і не знав, що манікюр може коштувати так дорого! Але, незважаючи на урчання в животі, він не хотів засмучувати Олесю.
«Якщо що, позичу у Іванича до зарплати!» — подумав він, натискаючи «переказати».
За півгодини до кінця робочого дня прийшло друге повідомлення:
«По дорозі додому купи авокадо й безлактозне молоко на вечерю! Цьом!»
З усіх перерахованих продуктів Левко знав лише «молоко». Він довго блукав між полицями, але, так і не знайшовши дивних інгредієнтів, звернувся до продавця.
— Скільки вам авокадо? — ввічливо запитала дівчина, несучи пакет молока до овочевого відділу.
Лев знову збентежився. Він не знав, скільки зазвичай беруть авокадо. Але, щоб не виглядати ніяково, сказав:
— Два кіло, будь ласка!
Розраховуючись у касі, він із сумом подумав, що позичати у Іванича таки доведеться.
Олеся зустріла його з радістю. Вся вона була ніби з підсвічкою — вбрання мерещало, запахи кружляли, і в Левка закрутилася голова.
— Левочку, я так за тобою сумувала! — дзвеніла вона, поки він розкладав покупки.
— А що в нас на вечерю, кохана? — несміливо запитав він, прислухаючись до свого голодного живота.
— Ось-ось буде! — радісно скрикнула Олеся.
І тут задзвонив домофон.
— Вечеря приїхала! — підсвітилася вона. — Левочку, спустись, розрахуйся з кур’єром!
«Що ж там таке дороге?» — думав Левко, важко дихаючи під час підйому. Коробка важила мало, але коштувала, як колесо.
— Що це? — здивовано запитав він.
У контейнері лежала незвична їжа, посипана зеленою травою.
— Ти що, не знаєш? Це суші! — пояснила Олеся. — Японська страва!
Японська їжа Левкові не сподобалася. Раділо лише те, що Олеся була в захваті. Коли вона пішла до спальні, він заглянув у холодильник у пошуках борщу. Але там було пусто…
***
Наступного ранку сніданку знову не було. Олеся спала, розкидавши по подушці свій золотистий волосся.
— Коханий, залиш п’ять тисяч, — прошепотіла вона. — У мене сьогодні шугарінг.
Левко хотів заперечити, але не знав, що таке «шугарінг».
«Може, це щось із здоров’ям?» — подумав він і згодився.
— Звісно, кохана!
Наливши «безлактозного молока», він оглянув кухню в пошуках їВін зітхнув, достав із кишені останні гроші, і подумав, що щастя — це коли вечеря з картоплі, а не з авокадо, а любов — це коли твоя жінка вертається з города, а не з салону краси.
