“Ми вас для того й вирощуємо”
— Я вам найбільше дала, отже, й допомоги маю отримувати більше. Або ви забули про квартиру?
Голос мами в телефоні звучав настирливо, немов котиком по нервах. Олеся притиснула трубку плечем, одною рукою тримаючи каструлю, а іншою — помішуючи вівсянку.
— Мам, але ж ми вже домовились. Ми з Віталієм у суботу їдемо до його батьків, — Олеся всіляко намагалася приховати нервозність у голосі. — Обіцяли допомогти у городі. У них там роботи — як у літньому полі.
— А в мене, виходить, все само перекладеться? — їдко уточнила Марта, сердито сопнувши. — Вантажник знову запив. Треба коробки перенести. Виручай. Вранці приїдете — до обіду впораємось. Тоді й поїдете на свій город.
Олеся сіла на стілець, відчуваючи, як підскочив пульс. Ці розмови завжди були однаковими. Мама ніколи не просила. Вона вимагала. І аргументи в неї були залізними, тяжкими, з присмаком морального обов’язку. Навіть боргу.
— Мам, ми вже пообіцяли. Вони й так з нами рідко бачаться. Я не можу просто взяти й усе скасувати, — повторила Олеся, хоч і знала, що це марно.
— Ось як? — Марта підвищила голос. — Вихожу, я стільки вклала у свою доньку, а вона все одно дивиться у бік?
Олеся заплющила очі. Ось воно… Зараз почнеться.
— Весілля ваші пам’ятаєте? Хто вам на квартиру грошей дав? Свояки? Та вони собі на ремонт не можуть назбирати, у халупі живуть. Якби не я, ти б по орендах стрибала.
Віталій усе чув із сусідньої кімнати. Ну, майже усе. Решта й так було зрозуміло з реакції дружини. Він уже стояв у дверях кухні, спершись на косяк і схрестивши руки на грудях. Олеся буквально відчувала його погляд на собі. Вона різко перервала дзвінок і подивилася на чоловіка.
— Ти все чув? — обережно запитала Олеся.
— Достатньо, — коротко відповів він. — Нехай більше взагалі не дзвонить. Вона думає, що нас купила?
Олеся хотіла заперечити, але слова застряли в горлі. Вона розуміла Віталія. Кожного разу, коли мама так “нагадувала” їм про свою допомогу, їй робилося ніяково. Ніби вона й справді живе не у своїй квартирі, а в орендованій. І орендодавець — її власна мати.
Віталій вийшов на балкон, діставши пачку цигарок із кишені. Двері грюкнули так, що Олеся аж здригнулася.
Вона сиділа, схопившися за голову. Спочатку їй здавалося, що мама просто турбується, хоче, щоб донька жила краще. Але тепер у цій бочці меду все частіше з’являвся дьоготь.
На весіллі Марта була на висоті. Вона прийшла у вогненно-червоній сукні, ніби не доньку видавала заміж, а сама збиралася під вінець. Розкішний стіл, музиканти, двоє ведучих… І все завдяки Марті.
Коли справа дійшла до подарунків, мати встала, підняла вгору конверт і, посміхаючись, сказала:
— Дорогі діти, це ваш старт у життя. Хочу, щоб у вас усе вийшло. Ось від мене…
І вона назвала суму. Не тихо, не на вухо, а так, щоб чули всі, включно зі свояками.
Олеся відчула, як Віталій стиснув її долоню під столом. Його батьки — Наталка й Микола — вручили конверт пізніше, скромно, без цифр, але з теплотою в очах.
— Ми не багаті, але даруємо від душі, — сказав Микола, червоніючи. — Щастя вам і терпіння. А головне — умійте чути один одного.
Марта в цей момент відволіклася на розмову з далеким родичем. Слова її не торкнулися. Для неї важливіші були цифри.
Олеся подивилася на бліді стіни кухні, на мультиварку, на чайний сервіз. Все, що було в цій квартирі, почалося з того самого конверта. Ремонт, техніка, меблі.
Вона завжди думала, що мама просто хоче допомогти. Але тепер починала розуміти: це був не просто подарунок, це був внесок. І з кожною вимогою Марта наче намагалася його частково “вилучати”.
Минув тиждень. Потім ще один. Вони все ще спілкувалися, але мляво і лише з ініціативи Марти. Олеся іногда тягнулася до телефону, але одразу ж зупиняла себе. Ні, вона не сердилася. Просто не хотіла натрапити на холодний душ образ і отруйних докорів.
Віталій тепер взагалі відмовлявся спілкуватися з тещею.
— Якщо хочеш — ходи до неї сама, — сказав він дружині. — Я не буду сидіти й слухати, як мені треба “відпрацювати” подарунок. У моїй родині немає мОлеся глянула на Віталія, який сміявся з чогось у розмові з батьком, і зрозуміла — спокій та щирість у родині варті більше за всі гроші світу.
