**Весілля не буде**
– Солоденька, нарешті ти виходиш заміж, – з усмішкою сказала Ганна Сергіївна своїй доньці. – Я так щаслива, що Віталій тобі зробив пропозицію! Ти ж знаєш, які зараз ненадійні чоловіки? Всім лиш гуляти, а одружуватися – ніколи. А Віталій – інша справа, тож тримайся за нього міцніше.
– Мам, ну я ж теж не абихто, – жартівливо відповіла Мар’яна. – І красива, і розумна, і гідна справжнього лицаря.
– Ой, лишенько, якого там лицаря, – засміялася Ганна Сергіївна. – Не забувай, що тобі вже 35, і це, можна сказати, останній шанс.
Мар’яну дратувало це «останній шанс». Але сперечатися з матір’ю вона не стала – добре знала, як та хвилювалася за долю єдиної доньки. Час минав, а черги залицяльників не спостерігалося. Ось Ганна Сергіївна й лякалася, що Мар’яна так і залишиться старою дівою й ніколи не подарує їй онуків.
Весілля мало відбутися за два тижні. Усе вже було сплановано: замовлено банкет у найкращому ресторані міста, запрошено гостей, обрані весільні сукні. Хоча Мар’яна досі вагалася, яку обрати, і мала незабаром піти на чергову примірку.
Раптом у двері подзвонили, і Ганна Сергіївна з радісним вигуком: «Віталій прийшов!» поквапилася відчинити дорогого гостя.
– Добридень, Ганно Сергіївно! Добридень, Мар’янко! – привітався Віталій. – Я, як завжди, не з пустими руками. Вам, Ганно Сергіївно, коробку шоколадних цукерок, а Мар’яні – букет квітів.
– Ну що ви, не варто було, – розтаяла Ганна Сергіївна. – Я й досі дивуюся, як моя донька могла познайомитися з таким чудовим чоловіком! Здається, у вас взагалі немає ніяких недоліків! Заходьте, Мар’яна вас чекає у своїй кімнаті.
Мар’яна зустрічалася з Віталієм усього півроку. Вона й сама дивувалася, чому він звернув на неї увагу: Віталій працював у міській раді, а вона була звичайною вчителькою музики. Після знайомства Віталій одразу дав зрозуміти, що шукає собі добру дружину.
Віталій був серйозний, діловий і, як казала Ганна Сергіївна, «чоловік як чоловік». Він був лише на п’ять років старший, але Мар’яні часом хотілося звертатися до нього за по-батькові: Віталію Олеговичу.
– Мар’яно, ось тобі тюльпани. Бачиш, я про тебе не забуваю, – сказав Віталій із легким натяком на свій шляхетний жест. – Ти перевірила, усе готове до весілля?
– Дякую за квіти. Наче все гаразд. Залишилося тільки обрати сукню та купити туфлі.
– Дивися, у весільний день ти маєш бути на висоті й сподобатися всім моїм родичам, – суворо додав Віталій. – Грошей не шкодуй, якщо щось треба – сміливо купуй.
З цими словами він дістав із гаманця купюри й поклав на комод:
– Ось, це тобі на весільні витрати. До речі, наступного тижня зайди до моєї мами. Вона дасть тобі рецепти моїх улюблених страв. Не хочу, щоб наше сімейне життя почалося зі скандалів, тож будь ласка, візьми у неї кілька уроків домоводства.
– Віталію, ти забув, що мені 35? – усміхнулася Мар’яна. – Зазвичай у цьому віці жінки самі знають, як вести господарство. До того ж зараз у нас такий романтичний період, давай не думати про каструлі.
– Ні, Мар’янко, тобі варто навчитися у моєї мами. У неї завжди стерильна чистота, а готує вона – просто вбивчо смачно. Буде неприємно, якщо після весілля вона завітає до нас і почне робити тобі зауваження.
Мар’яна пообіцяла відвідати його матір, після чого Віталій, посилавшись на справи, пішов. Чомусь їй стало сумно. Їй так хотілося легкості, романтики, ніжних слів. Але Віталій завжди був таким стриманим, мовчазним і дуже ощадливим на прояв почуттів.
Наступного дня Мар’яна поїхала на чергову примірку сукні. У салоні вона пробула недовго й погодилася на перше ж запропоноване плаття. У Мар’яни зовсім не було настрою, і вона сама не розуміла, що з нею.
«Ну все добре, – втішала себе Мар’яна. – Я виходжу заміж за гарного, забезпеченого чоловіка, як і мріяла. Багато хто зараз мені позаздрить. І мама щаслива, що я нарешті одружуюсь. Чего ж ще?»
Втомленою вона поплелася до зупинки, хоча ще вчора планувала пройтися магазинами. І раптом її покликав чоловічий голос:
– Мар’яно, це ти? Оце так зустріч! Пам’ятаєш мене?
Звісно, Мар’яна пам’ятала. Це був Дмитро, її колишній. Перше справжнє кохання. Колись він покинув її заради іншої, а тепер спокійно дивився на неї, ніби нічого й не сталося.
– Привіт, Дмитре, – сказала Мар’яна, намагаючись бути спокійною. – Оце так несподіванка. Як справи?
– Та нічого, тут офіс орендую неподалік. На роботі все чудово. А осА перед нею на тротуарі впала перша весняна квіточка, наче підказуючи, що щастя завжди знаходить той, хто його справді чекає.
