Час не змінюється, люди – так!

У часі сьогоднішньої тиші все так само, лише обличчя змінюються.

— На́стю, у тебе хоч крихта суміну лишилася?! — голос Ольги тремтів, як осіння листва.

— Олю́, ти б краще мовчала! Ми з мамою вже своє віджили — тепер ваша черга турбуватися. Пожи́веш із Степаном у одній хаті, тоді зрозумієш! Годі! — Настя вигу́кнула останнє й ки́нула слухавку.

Оля чула в трубці лише перервані гудки́. Замовкла на мить, потім прошепотіла:

— Наха́бка… Та ще й яка…

…Оля й Настя — рідні сестри. Їхні батьки — Богдан Гнатович та Марія Олексіївна — побралися ще студентами. За рік після весілля народилася перша дитина — донечка Оля. Жили у великій тісноті, грошей вистача́ло лише на хліб і сіль.

Через кілька років Богдан Гнатович отримав від за́воду двокімнатну квати́ру. Життя полегшало. Та й Марія Олексіївна працювала не лише у музичній школі — давала́ приватні уроки, заробля́ла непогано. Коли Олі випові́лося десять, з’яви́лася друга донька — Настю́ня.

У молодшій дівчинці батьки не знали́ межі. Усі її бажання виконувалися миттю. Незаба́ром Настя зрозуміла цю слабкість і свідомо тягну́ла увагу на себе.

— Олю́, ти ж старша! Поступи́ся мій се́рченяті! — знову лагідно дзвінив мамин голос.

— Тато́нь, навіщо їй цей зіши́ток? Я його собі купила!

— Хочу-у-у… — ридала Настю́ня, і вже за хвилину предмет був у її руках.

Вона не хотіла вчитися читати, не хотіла ходити до логопе́да. Лише одного — щоб усі слухали її без за́перечень. Якщо хтось навіть заікну́вся про спро́тив, починалася бу́ря зі сльозами та криками.

Коли Олі виповнилося шістнадцять, а Насті — шість, у родині стави́лася страшна літа́. Від раптового інфаркту на роботі помер Богдан Гнатович. Сусіди, друзі, знайомі — всі шкодували: молодий ще, сорок років, жити б та жити! Та доля вирішила інакше…

Більше за всіх сумувала дружина. Щось у ній зламалося — вона зникла для світу. Навіть старша донька тепер її цікавила ледве. Вся увага, вся любов пішли до семілітньої Настю́ні, схожої на батька як ді́вір на ді́вір.

— Мам, у мене джинси́ всі поно́шені, а ти їй усі нові су́кні купуєш! Ша́ф їх не вміщає!

— Олю́, ну год чини́ти скандали! Ти ж майбутня студентка! Закінчи́ш, зна́йдеш роботу, тоді й собі увірве́ш. А Настю́ня… лиши́лася без тата у такому віці. Як же він її любив…

Оля вступи́ла до інституту в іншому місті.

— Думала, су́муватиму без тебе, а тепер бачу — добре так вийшло! Хочу Настю́ні кімнату зроби́ти — як у найсправжнішої князівни!

— Мам… ти мій ліжко викинеш? Я ж планувала приїжджати…

— Зві́сно! Що́ воно на́ потріб! А приї́жджай — поспиш у мене чи на ку́хні. Хочу, щоб у Насті був свій куточок.

У вже́рсні Оля вирушила на навчання, а мати затея́ла ремонт.

— Краще б тебе влі́тку відправи́ла! Щоб до навчального року скінчи́ти. Насту́ня чека́є — мріє про свою кімнату.

— Та навіщо його роби́ти? До́сі було норма́льно! До речі, гроші на «студентське свято» збирають…

— Якщо потрібні гроші — іди і заробля́й! Ремонт, кредит, Настя зроста́є — треба їй новий гардеро́б!

— А я що, гірша?

— Ти ж доросла! Сама про себе подбай! Я у студентстві підробля́ла — нічого, ви́жила. А Настю́ня лиши́лася без тата…

— Мам, я теж без тата лиши́лась…

— Ти ж доросліша!

Додо́му Оля їздила рідко. Працювала у вихідні, потім зустрі́ла Степана. Спо́чатку зніма́ли кімнату, потім одружи́лися, взяли іпоте́ку.

— Доню́, допомогла б, але зна́єш, як у нас складно…

— Що саме складно?

— Настя вироста́є, репети́тори — великі гроші!

— Я вчилася без них!

— Тоді часи́ були́ інші! А тепер вона на переклада́ча хо́че — напевно, на платне. Тож я гроші коплю́. А ви зі Степаном якщо не ви́тягнете, то й не треба було заро́зу бра́ти!

Оля не спереча́лася. Розуміла — у мами вже давно правиль Настю́ня.

Недавно в Олі та Степана народНезабаром у їхньому домі знову залунав дитячий сміх, а Марія Олексіївна, нарешті відчуваючи себе потрібною, підносила онукові теплі вареники, які пахли дитинством і справжнім домом.

Оцініть статтю
ZigZag
Час не змінюється, люди – так!