Хіба мені завжди доведеться доводити, що я ні в чому не винен…
Ганна дивилася серіал, а чоловік сидів за ноутбуком, коли подзвонила мати.
— Що трапилося, мамо? — тривожно запитала Ганна, зменшивши гучність телевізора.
— Нічого страшного. Просто вирішила дзвонити.
Але Ганна знала: мати ніколи не телефонувала просто так.
— Мамо, кажи прямо. Знову Мар’яна що-накоїла?
Матір зітхнула.
— Вона мені всі вуха прожужжала, що хоче до тебе переїхати. До інституту, мовляв, збирається. А навчається погано, тільки гулянки на умі. Який там інститут? У нас і коледж хороший, і мед училище. Навіть слухати не хоче, — знову зітхнула мати.
— Та ми з Олегом у однокімнатній квартирі. Не думаю, що їй буде зручно з нами жити, — відповіла Ганна.
— Я розумію. Боюся, вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила, щоб попередити. Може, ти сама її відмовиш? Вона мене вже й не слухає. Зовсім відбилася від рук.
— Мамо, вона й мене не послухає. Що в голову вб’є — того й тримається. Ти ж знаєш. Я спробую поговорити з дядьком Іваном. Може, він візьме її до себе.
— Поговори, Ганнусю. Та в нього ж сім’я. Ніяково якось.
— Чому ніяково? Все-таки його ж дочка. Гаразд, мамо, я поговорю з ним і передзвоню. — Ганна поклала телефон.
— Мати дзвонила? — Олег відірвався від монітора і подивився на дружину.
— Так. Мар’яна хоче до нас приїхати, збирається в інститут.
— І що? Якщо вступить — дадуть гуртожиток, — Олег знову вп’явся в екран.
— В інститут їй не світить, а коледж тут теж є. Хіба що заміж хоче. Поговорю з її батьком, може, погодиться взяти до себе. Повинен же. Вона його рідна дитина. — Ганна задумалась.
«Ні, треба переконати дядька Івана. Олег гарний чоловік. Якби не це, я б за нього не вийшла. А від Мар’яни можна всього чекати. Вона на нашому весіллі з нього очей не спускала».
У Ганни й Мар’яни були різні батьки. Батько Ганни потонув, коли їй було шість років. Пішов з друзями рибалити, випили, потім закинули вудки. Гачок зачепився за корч. Батько ліз у воду й не виплив. Товариші теж були п’яні, не встигли врятувати.
Молода й гарна мати залишилася сама з Ганною. Заміжництво її не цікавило. Коли Ганна пішла у п’ятий клас, у їхню школу влаштувався молодий учитель математики. Шепталися, що він не просто так перевівся — мовляв, у великому місті серце розбив.
Став їхнім класним керівником. На батьківських зборах побачив її матір і одразу закохався. Став часто приходити, допомагати Ганні з уроками. Незабаром вона стала відмінницею, а в класі пішли плітки.
А потім мати завагітніла. Заміж вона не хотіла, але Іван Миколайович умовив. У школі Ганна його так називала, а вдома — дядьком Ванею. Вони оформили шлюб. Коли народилася Мар’яна, Ганна стала старшою. Пишалася цим. Мати доручала їй ходити в магазин, гуляти з коляскою, навіть залишатися з сестрою, якщо треба було відлучитися.
Разом вони прожили два роки. А потім дядька Івана запросили викладачем у гімназію в обласний центр. Це й не дивно — вчителем він був чудовим, учні його обожнювали.
Мати відмовилася їхати. Ніколи не казала чому. Але Ганна багато розуміла. Мати боялася, що він молодший, що в місті її покине. Тому вирішила відпустити першою.
Дядько Іван поїхав, а вони залишилися втрьох. Він сплачував аліменти, навіть трохи грошей присилав і на Ганну. Розумів — матері важко.
Вони з Мар’яною були різними. Ганна добре вчилася, була спокійною та наполегливою. Після школи поїхала в обласний центр і легко вступила до університету.
А Мар’яна навчатися не хотіла. З дитинства знала, що гарна, і цим користувалася.
Вже навчаючись, Ганна випадково зустріла дядька Івана в торговому центрі. Він був з дружиною та маленьким сином. Зупинився, запитав про матір і Мар’яну. Навіть здалося — зрадів. Записав Ганні свій телефон й адресу, просив не соромитися й дзвонити.
Вона кілька разів заходила до нього, коли зовсім не було грошей. Та помітила, що дружині це не подобається, і перестала. Сам він їй не телефонував.
Наступного дня після матірного дзвінка Ганна подзвонила дядькові.
— Ганнусю! — зрадів він. — Як справи? Як мама? Давно не бачилися.
— Я вийшла заміж, дядьку Ванечку. Працюю. Усе добре. А дзвоню через Мар’яну.
Здалося, що він напружився, мовчав, чекаючи продовження.
— Мати вчора телефонувала. Каже, Мар’яна хоче до мене приїхати, мовляв, до інституту. Ми з чоловіком у однокімнатній. Думаю, може, вона побуде у вас? — вимовила Ганна.
— Я поговорю з Оленою, дружиною, і передзвоню. А куди вона хоче?
— Чесно кажучи, не знаю. Не думаю, що вступить. Вчиться погано. Якщо поступить — дадуть гуртожиток, аМар’яна так і не поступила до інституту, а повернулася додому, де з часом усвідомила, що справжнє щастя — не в гулянках, а в родині, яка, попри все, ніколи не перестала її любити.
