Оксана увійшла до квартири й прислухалася. Швидко скинула пальто, туфлі й одразу пройшла до кімнати матері.
Та лежала на ліжку поверх ковдри. Очі заплющені, руки складені на грудях.
— Мамо! — злякано скрикнула Оксана.
— Чого кричиш? — мама повільно відкрила очі.
— Налякала мене. Лежиш, як… — Оксана змовкла.
— Тільки й чекаєш моєї смерті. Нічого, недовго лишилося, — буркнула жінка невдоволено. — Чому так пізно?
— Мам, ну навіщо так? Я справді злякалася. Зайшла до крамниці після роботи. Усього на п’ятнадцять хвилин запізнилася, — виправдовувалася Оксана. — Тобі щось потрібно? Тоді піду вечерю готувати.
Мати хворіла завжди, скільки Оксана себе пам’ятала. До поліклініки ходила, як на роботу. Поверталася й скаржилася, що лікарі дармоїди, дарма їм платять зарплату. Лікувати не вміють, діагноз поставити не можуть.
Народила вона Оксану пізно, у сорок років. «Для себе», як то кажуть. Батька у доньки не було. Мати рішуче припиняла всі розмови про нього. Коли Оксана підросла, вона переглянула всі фотоальбоми — їх було лише два, — але жодного чоловічого обличчя там не знайшла.
— Спалила всі. Навіщо зберігати фото зрадника? — відповіла мати на питання Оксани. — Ти, доню, чоловікам не довіряй. Тримайся від них подалі.
У подорожі чи походи з класом довше, ніж на день, мати її не відпускала.
— У нас і так грошей немає. Виростеш — скрізь побуваєш. А якщо мені стане погано, а тебе поряд не буде? Померла б — ти одна лишилася б на цьому світі, — казала мати.
За будь-яку дрібницю вона хапалася за серце. Оксана щоразу злякалася і матчиних нападів, і розмов про смерть, бігла за ліками. Вона давно запам’ятала, де що лежить, які пігулки від серця, а які від нервів. Тому з дитинства мріяла стати лікарем і лікувати матір.
Але в їхньому місті медичного інституту не було. Про те, щоб їхати вчитися до іншого міста, й мови не йшло. З ким мати лишиться? Вони завжди жили дуже скромно, а тепер, коли мати вийшла на пенсію, ледве зводили кінці з кінцями. І після школи Оксана пішла працювати.
Недалеко від їхнього будинку була невелика нотаріальна контора. Жодних оголошень на дверях не висіло. Оксана зайшла так, на всяк випадок, поцікавитися, чи немає роботи. Виявилося, вона з’явилася дуже доречно.
У конторі працювало лише кілька співробітників. При вході сиділа вагітна дівчина. Вона записувала клієнтів на прийом, відповідала на дзвінки, регулювала потік відвідувачів, виконувала дрібні доручення. А наприкінці робочого дня мала прибрати офіс і винести сміття — тобто по сумісництву була ще й прибиральницею.
Вона давно казала начальниці, що не може більше мити підлогу й носити відро з водою, треба взяти прибиральницю. Але начальниця не поспішала. Піде у декрет — знайдуть когось на її місце. Навіщо наймати ще одну людину? Оксана з’явилася якнайкраще. Скромна й вихована дівчина викликала довіру, її взяли на роботу.
Підлогу мити доводилося не лише в кінці дня, а й під час роботи, якщо на вулиці було дощово й брудно. Решту часу Оксані робити було нічого, і вона із задоволенням виконувала дрібні доручення секретарки — розкладала папери по папках, запрошувала клієнтів до кабінетів, робила копії документів. Дівчина-секретарка навчила її працювати на комп’ютері.
Коли вона пішла у декрет, шукати заміну не стали. Спритна Оксана вже у всьому розібралася й добре справлялася з роботою. Тепер вона отримувала подвійну зарплату, чому невимовно радівала.
Ще в школі Оксані подобався хлопець із сусіднього будинку. Вони разом поверталися додому, пару разів він запрошував її до кіно. Саме тоді мати й попередила доньку, що з хлопцями треба бути обережною. Всі вони хочуть від дівчини одного. Скористається її довірливістю, отримає своє — і подали його звідти. І буде вона сама виховувати дитину, як мати Оксану.
— Тато тебе теж обдурив? Тому ти й спалила всі його фото? — здогадалася Оксана.
Мати збентежилася, але швидко взяла себе в руки.
— Ні, у нас із твоїм батьком усе було інакше. Нас пов’язувала любов, ми одружилися, потім народилася ти. Але він усе одно кинув мене, знайшов собі молодшу й кращу. Усі чоловіки зрадники й очей не спускають. Не вірь нікому, — повторила мати.
Про те, що народила доньку без чоловіка і «для себе», мати, звісно, промовчала.
Після школи хлопець вступив до інституту. Тепер вони бачилися рідко й випадково. А незабаром вона побачила його з дівчиною. Він відвів очі й зробив вигляд, що не знає її. «Усі вони зрадники», — згадала Оксана матчині слова.
Молоді клієнти контори намагалися залицятися до симпатичної дівчини. Але вона всім відмовляла. Та й мати постійно хДочка Оксана глянула на рожеві щічки своєї дитини, зрозуміла, що тепер вона ніколи не дозволить жадібній материнській любові зламати її доччине життя, як колись зламали її власне.
