Перший блин комом
Марічка була гарненькою дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у пісні: «Ми вибираємо, нас обирають, як це часто не збігається…» Їй подобалося багатьом хлопцям. Але більшість із них хотіли всього й одразу, маючи на увазі — переспати. Навіщо тягнути? Такі часи. Не можна втрачати можливості. Пропустиш їх — і зовсім позбудешся, хтось інший ними скористається.
Росла Марічка у жіночому царстві. Її виховували бабуся та мама — інтелігентні й порядні жінки. Її й назвали на честь прапрабабусі, яка вчилася в інституті шляхетних панянок — у тій давній, зниклій Росії.
Дідусь помер рано, а батько покинув сім’ю, коли Марічці було всього дванадцять. З дитинства вона любила читати книжки, де романтичні герої захищали честь коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від холоду, голоду й лиха. І Марічка мріяла про таку любов — чисту, самовіддану, з побаченнями й поцілунками вкрадьки під місяцем. Вона була сучасною дівчиною, все знала й розуміла, але кохання хотіла саме такого.
А сучасні хлопці в більшості своїй позбавлені будь-якої манірності чи стриманості. Поспішали жити й отримувати задоволення. Квіти, точніше, одну рожечку, дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до тісніших стосунків. І жодних прогулянок під місяцем. Квіти далі дарували лише на свята чи важливі дати. Та й то, якщо стосунки затягнуться й справа дійде до весілля.
Ніякої романтики. А багатьом дівчатам таке кохання подобалося. Їм теж хотілося всього й одразу. Навіщо витрачати час на побачення й пусті розмови, якщо його можна використати з користю для тіла?
Марічка не була готова до таких швидкоплинних стосунків. Закохувалася аж до нерівного серцебиття, метушні метеликів у животі й страждала, коли бачила, як об’єкт її мрій тягне в ліжко зовсім іншу дівчину чи її подругу. Чоловіки поспішають нагулятися, поки є можливість і немає дружини з дітьми.
Усі подруги давно повиходили заміж, народили, встигли розлучитися, знову одружитися та народити ще. І втомлено запитували Марічку на зустрічах, коли вона нарешті знайде свого принца. Але десь загубився той єдиний, призначений їй долею, як у книжках. А раптом вона його взагалі не зустріне?
Мрії мріями, а час іде. Навколо Марічки дедалі менше вільних хлопців, а все більше розлучених. А чекати вже набридло. І серце прагне любові. Тут вона зустріла цілком симпатичного хлопця — з машиною та квартирою в придачу. Чим не наречений? І кинулася в кохання, як у прірву.
Час ішов, а заміж її Тарас так і не кликав. Потім виявилося, що він одружений. Ні, він не будував підступних планів і не збирався нічого приховувати. Просто закохався без пам’яті. Але ж і Марічка не питала. Та й з дружиною вони не живуть. Не розлучався лише тому, що не було потреби. А тепер він зустрів Марічку і обов’язково розлучиться. Ось прямо завтра візьметься за це.
Марічка зраділа і навітьАле з часом зрозуміла, що справжнє щастя — це не знайти когось, а знайти себе.
