Артистка
Марійка зайшла у вагон київського метро й важко сіла на лавку. Навіщо вона вдягла черевики на підборах? Та тому що в будь-якому віці жінка має залишатися жінкою.
Вона глянула на своє відображення у темному вікні навпроти. Що ж, виглядає непогано. «Особливо коли висипаєшся, накладеш купу гриму й дивишся не у дзеркало, а у затемнене скло», — насмішкувато прокоментував внутрішній голос.
«Так, очі сумні. Мабуть, від втоми». Марійка відвела погляд. «Все ж треба одягатися за віком, хоча б позбутися цих підборів», — вирішила вона. «Ох, швидше б дійти додому, зняти ці прокляті черевики, скинути важке шубко. І нащо я так вирядилася?»
Її давно забули й не впізнавали на вулицях, але звичка виходити на люди з «обличчям» лишилася. Не сказати, щоб Марійка була знаменитою. Та після зйомок у кіно її почали впізнавати. А які чоловіки за нею залицялися! Не було дня, щоб після вистави хтось не чекав біля театру з букетом квітів.
Тоді її звали не Марійка Ковальчук, а Соломія Лесько. Гарно звучить! Вона пишалася, коли бачила своє ім’я в титрах, хоч і лише у двох фільмах.
Як же душно. Вона розстібнула верхню гудзик шубки, зняла з шиї хустку, струснула головою, намагаючись прогнати втому. Волосся пореділо, але вдала зачіска й фарбування створювали ілюзію густоти. Вона знову підвела очі — і замість свого відображення побачила молодого чоловіка, що дивився на неї й посміхався.
Соломія миттєво відреагувала, як завжди на увагу чоловіків: трішки підняла підборіддя, усміхнулася й одразу відвела погляд. Ніби кажучи: помітила, оцінила, і цього досить.
«Треба було їхати таксі. Так, дорожче, але швидше. І не втомилася б», — буркнула вона собі під ніс. Третій чоловік пропонував їй отримати права та навчитися керувати авто. Та вона так і не наважилася. Боялася.
Богдан, третій чоловік Соломії, був найвдалішим з усіх її офіційних чоловіків. Як шкода, що він так рано помер. Після нього вона вирішила більше не виходити заміж. Хоча й пропозицій уже не було.
А якою гарною вона була в молодості, боже мій! Тонкий ніс, яскраві губи, густі вії. А очі! Живі, у них миготила радість життя. Фігура й зараз — як треба. Не кожна в її віці може таким похвалитися. «Берегла себе, не народжувала. Ось тепер і живеш сама, забута й покинута», — з їдкою насмішкою зауважив внутрішній голос.
— Відчепись, — ліниво махнула рукою Марійка, але одразу озирнулася. Останнім часом вона часто говорила сама з собою.
Ніхто не звернув уваги. У вагоні було мало людей. Хтось дрімав, хтось сидів із відсутнім поглядом. Лише чоловік навпроти продовжував дивитися на неї. Вона знову відвела очі й повернулася до спогадів.
Шкода, так пізно народилася. Вона була настільки гарною, що могла б зіграти в «Карнавальній ночі» не гірше за Гурченко. Ось голос у неї тонкий, дзвінкий. Але це не біда — за неї могла б співати інша, та ж Гурченко, наприклад. А танцювати вона вміла.
На зйомках першого фільму, де вона якраз танцювала, вона зустріла свого першого чоловіка, красивого й чарівного актора. Між ними спалахнув пристрасний роман. Вона вискочила за нього заміж, не роздумуючи. Але прожили разом трохи більше року.
Він грав не лише на сцені. Вона дізналася про це, коли з дому почали зникати гроші та її прикраси. Програвав великі суми, борги зростали. Ні сльози, ні скандали не допомагали. Коли він ударив її, вона зібрала речі й пішла.
Майже відразу після розлучення вона вийшла заміж за Володимира. Він був старший за неї на десять років. Соломія не кохала його, але в нього були гроші, гарна посада. Досить, наїлася вона любов’ю першого чоловіка. Володимир заради неї пішов із сім’ї, залишив сина. Колишня часто дзвонила, просила зайти, мовляв, син сумує. Повертався Володимир до Марійки задумливим і мовчазним.
Загалом, від переживань у нього стався інфаркт, від якого він і помер. На похоронах Соломія не ридала, як перша дружина. Та обіймала труну й кричала: «На кого ж ти нас покинув?! Положи мене поруч із ним. Довела тебе ця артистка до могили…» Марійка пішла з похорону.
Романи в неї були, але заміж тепер не поспішала. А через п’ять років все ж вийшла за Богдана, полковника у відставці. Як він за нею доглядав! Які квіти дарував, шуби, діаманти. Хіба можна було відмовити?
Прожили вони з полковником дванадцять років. Він просив народити йому дитину. Але не вийшло, та й Соломія не горіла бажанням. Помер він від інсульту. На його могилі вона ридала щиро. Його вона любила, як батька, як надійного друга. Родичі чоловіка дивилися на неї з осудом. Одним словом — артистА потім, коли Катерина виходила з кладовища, вона зустріла того самого чоловіка, що обікрав Марійку — він стояв біля воріт із квітами, немов чекав на когось, і лише глибоко в її серці залишився останній глузливий шепіт: «Так ось воно, кохання…».
