Дощ іде до щастя
Після спекотного літа настала холодна та пронизлива осінь, з різкими вітрами та безупинними дощами.
По дорозі додому, стомлена від вітру та мряки, Соломія зайшла до магазину, щоб перепочити від негоди й заодно купити щось на вечерю. Тут було затишно, світло й сухо. Вона повільно пройшлася між полицями, розглядаючи упаковки.
Соломія набрала цілий кошик продуктів. У відділі овочів уззяла лимона й гроно винограду. Уявила, як сяде на м’який диван перед телевізором, питиме гарячий чай з лимоном і смакуватиме солодкий виноград. А може, вип’є трохи вина, щоб швидше зігрітися.
Вона зупинилася біля вітрини з ковбасами, вагаючись, що обрати. Зараз вона з’їла б і те, й інше. Від ранку й макової зернинки в роті не було. Соломія ковтнула слинку й простягнула руку до ковбаси — її не треба варити. Але її пальці зіткнулися з чиєюсь ще однією рукою, що тягнулася до того самого батона.
Вона відсмикнула долоню, подивилася вбік і побачила поряд високого чорнявого чоловіка. Модна зачіска з легенькою сивиною на скронях, карі очі, повні губи. До того ж — у елегантному чорному пальто. Таке, як вона любила.
— Вибачте, — посміхнувся чоловік, показавши ідеальні білі зуби.
«Голлівуд може відпочивати. Ніби з глянцевого журналу. Невже такі заходять у звичайний «АТБ» за ковбасою?» — подумала Соломія. Її обдарило жаром від цієї посмішки. Вона ледве відвела погляд і відійшла від вітрини. «Витріщилася, як баран на нові ворота», — лаяла себе по дорозі до каси.
Відбиття у вітрині з напоями приголомшило її. «Господи, яка розкуйовджена. Що він подумав? Та хіба це важливо? Він — там, а я — тут». Вона виклала продукти на стрічку. Поряд хтось поклав майже те саме, й навіть ту саму ковбасу.
Мабуть, вона занадто довго дивилася на чужі покупки, бо раптом почула:
— У нас з вами схожий смак, ви не знаходите?
Соломія знову побачила його — цього чарівника з блискучими зубами.
— Який тут смак? Звичайний набір. У половини покупців такий самий, — відповіла вона й відвернулася, згадавши, що виглядає мокрою куркою.
— Так, мабуть, — погодився він.
«Я вся розкуйовджена від вітру, а він — ніби тільки з перукарні». Вона на мить уявила, які на дотик його густі чорні кучері, і тут же зупинила себе. «Побачила гарного хлопця й розпустила слину? Завертай губи. Він не для тебе».
Соломія склала продукти в пакет, розрахувалася й, не дивлячись на нього, вийшла. На вулиці порив вітру вдарив у обличчя, ніби покарав за втечу під дах. Вона й забула, яка погода назовні. За нею відчиниДвері магазину відчинилися знову, і він вийшов слідом, пропонуючи підвезти під дощем — але тепер, коли вона знала правду, ця зустріч здалася їй лише далеким спогадом про те, як легко було повірити в казку.
