**Ліки від бід**
Лілія та Богдан познайомилися ще в університеті. Обоє мешкали в гуртожитку. Що будуть разом – вирішили одразу, але лише після навчання. Як завжди, життя внесло корективи у прості плани закоханих. На останньому курсі Лілія завагітніла.
— Бодя, що робити? — Лілія в розпачі дивилася на друга. — Знаєш, яка у мене строга мама? Відпускати на навчання не хотіла. Ледве вмовила. Обіцяла, що не втраплю, як вона, не народи без чоловіка. І що тепер? Як я повернуся додому? Мати мене вб’є… — Лілія стиснула губи, щоб не ридати.
Богдан тепер був переляканий, але вирішив вчинити по-чоловічому. Батьки не ставили йому умов, коли відпускали навчатися до великого міста, а нещасну й заплакану Лілію він кохав. Тож запропонував одружитися. Перед ними державні іспити – не до весілля.
Подзвонив батькам, чесно у всьому зізнався, сказав, що приїде після університету з дипломом та дружиною. Його, звісно, лаяли – як же без цього. Та що вдієш? Нехай приїжджають разом.
Лілія, стоячи у тісній передпокої його батьків, ховала за спиною чоловіка випинаючий живіт. Батько насупився, мати хитала головою, дорікала молодим, що поспішили з дитиною, одружилися без благословення. Не до добра це. Хіба так починають життя? Постогнали, пожаліли, але вирішили допомогти молодим стати на ноги. Продали дачу, зібрали останнє й купили синові з дружиною однокімнатну квартиру.
— Чим змогли — помогли. Далі самі, — настановив батько.
Через два місяці Лілія народила донечку.
Богдан працював, але грошей на сім’ю бракувало. Батьки й так віддали все, що мали. І соромно було тягти з них далі — треба самому заробляти. Колишній шкільний товариш запропонував спробувати торгувати комп’ютерами.
— Справа стояча. Зараз потрібно ловити хвилю — комп’ютери нарасхват. У мене є зв’язки з постачальниками, домовлюсь. Ти вчасно повернувся. Ти в техніці шариш, а я тільки вчуся. Разом ми можемо розкрутити справу! — умовляв однокласник.
Дев’яності з бандитами минули. Ризик був, але все законно — можна спробувати. І Богдан погодився. Та довелося позичити велику суму для старту та рівного партнерства у бізнесі.
Товар закуповували неліквідний, та дешевий. Богдан доводив техніку до ладу, встановлював програми, лагодив. Продавали у кілька разів дорожче. Справа пішла. Богдан не лише повернув борг, а й купив двокімнатну квартиру.
Донька підросла, час було віддавати її до садка. Та й Лілія рвалася на роботу.
— Сиділа б вдома, грошей вистачає. Що тобі спало на думку? — бурчав Богдан. — Час уже й про сина подумати.
— Дай трохи відпочити. Я ще й від пелюшок не відійшла. Після університету й дня не працювала. Та й Марійці корисно з ровесниками спілкуватися. Як потім до школи йтиме? — умовляла Лілія.
Але до садка просто так не потрапиш — місць нема. Лілії запропонували влаштуватися нянею, тоді візьмуть і доньку. Вона й думати не стала – погодилася.
— З вищою освітою – нянею? Не сором мене, — гримів Богдан.
— Не сердься. Це лише на рік, щоб Марійку взяли. Потім звільнюсь і влаштуюсь на нормальну роботу. Донька завжди на очах. Хіба погано? — м’яко вмовляла чоловіка Лілія.
Тоді онлайн-робота ще не увійшла у життя. Інтернет був повільний. Богдан поворчав, але погодився.
Спільний бізнес ішКіт Тошка, муркотливий і ласкавий, невдовзі став справжнім лікарем для їхніх сердець, навчивши Лілію знову сміятися, а Богдана – вірити, що навіть після найглибших темряв у житті завжди знайдеться світло.
