Де вона, любов?
Оксана була жвавою, веселою, гарненькою дівчиною. Навколо неї завжди в’юнились хлопці. Вона не поспішала, обирала. Але чим старшою ставала, тим вищі вимагання ставила до свого обраного.
Мати виховувала її сама. Оксана добре знала, що таке рахувати кожну копійку. У неї не було всього, що було в подруг і однокласниць. Тому вона вирішила: вийде заміж лише за заможного чоловіка.
І одного дня зустріла його — свого ідеал: розумного, статного, успішного, з грошима, квартирою й машиною. Про що ще мріяти? Мовляв, справжній князь. Звичайно, закохалась. Оксана гарненька, але за душею — нічого, крім самої себе. Що ж, молодість і краса теж товар. Але цього вона тоді ще не розуміла.
Оксана закохалась. Та й як не закохатись, коли тебе оточують увагою, виконують усі бажання, а всі навколо позирають із заздрістю.
Вона привела свого нареченого додому, щоб познайомити з матір’ю. Була певна: він не може не сподобатись. Адже кожна мати бачить свою доньку щасливою. Куди вже краще? Житиме як пані, жодних турбот! Про такого жениха лише мріати. Але коли той пішов, мати раптом висловила зовсім іншу думку:
— Так, жених як з казки. Тільки незрозуміло, що він у тобі знайшов. Ти молода й гарна, але таких — повно. Чому саме тебе обрав? Ох, доню, краще б ти вибрала хлопця простішого. Ви зразних світів. До того ж, він значно старший за тебе. Напевно, був одружений, має діти. Не закачуй очі. Здається, що для щастя це неважливо. Але запам’ятай мої слова: не будеш ти з ним щаслива.
— Побачимо, — гордо відповіла Оксана. — А з дружиною він давно розлучений. Син живе за кордоном.
— Тобі доведеться вигинатися, щоб відповідати його очікуванням. Пам’ятаєш казку про Попелюшку? Принц закохався в неї на балу, коли вона була вся в шовках. Та це лише в казці він зробив її принцесою, не зважаючи на її минуле. А про що ви говоритимете? Вона — про горшки, а він — про державні справи? Різні у вас інтереси, різні світи. І одного дня він все одно обере собі рівню. Не сам — суспільство змусить. Начне докоряти за тебе. Ви — різні, — зітхнула мати. — Пограється він з тобою та й кине.
— Не чекала від тебе такого, мамо. Думала, порадієш за мене. А ти як завжди незадоволена. То що, взагалі не виходити заміж? Боятися, що кинуть?
— Не заперечую, але… — почала мати, та Оксана перебила:
— Вийду я за простого хлопця, такого ж, як я. Хіба це гарантує нам щастя? Не відмовляй мене, мамо, я вже вирішила. Скільки буде щастя — стільки й буде. Хоч поживу без думки про гроші.
— Може, ти й права, — здалася мати. — Лиш б Господь дав, щоб то щастя довшим було, — зітхнула вона.
Оксані було приємно, коли жінки позирали на її Миколу з заздрістю. Він заїжджав за нею на роботу, і колеги аж шиї витягували, провожаючи їх поглядами. Але він обрав саме її — значить, любить. А любов же покриває всі нерівності? Що там казав апостол Павло?
Микола зробив їй гарну пропозицію, подарував перстень з діамантом — не якийсь дрібненький, а цілих на три карати, неймовірно красивий і дорогий. І голова крутилася від кохання та щастя. Ні, у них усе буде інакше, не так, як лякала мати. Оксана була в цьому певна.
Настав час вибирати весільну сукню. Оксана чекала цього моменту, переглядала сайти, придивлялась. Але ціни лякали. Вони планували піти у салон найближчими вихідними. Та в останній момент Миколу затримали справи. Він дав Оксані картку, щоб купила найкращу сукню й не економила.
Мати не пішла з нею. Звикла до ощадливості, вона б лише охала й ляпала себе по лобі, побачивши цінники. А близької подруги, яка допомогла б з вибором, у неї не було. Тож Оксана пішла до салону сама.
Побачивши ряди білосніжних суконь, вона на мить завмерла, ніби потрапила у казку. Так і майбутнє їй уявлялось — казковим. Але перший же ценник змусив її здригнутися. Стільки вона не заробила б і за півроку. Вона відчула себе самозванкою, яка не має права бути в такому дорогому місці.
Оксана аж здригнулася, коли до неї підійшла продавчиня з ласкавою усмішкою. Та дивилася на неї згори, з витонченою зневагою. Оксані стало так болісно, що продавчиня відразу все про неї зрозуміла. Вона взяла себе в руки й почала несміливо описувати сукню своєї мрії. Як і всі дівчата, змалку уявляла її, навіть малювала.
Продавчиня почала пропонувати сукні, від краси яких у Оксани перехоплювало подих. Вона вирішила не дивитися на цінники. Микола ж казав — не економити. Він має пишатися нею. Та як же важко було вибрати! Усі були чудові, кожна пасувала б їй. Вона почала приміряти й незабаром забула про все. І до неї вже посміхалися не зневажливо, а з повагою.
Як же приємно неА потім вона зрозуміла, що справжнє щастя — це не гроші чи статус, а можливість бути поруч із тим, хто любить тебе справжньою, з усіма твоїми недоліками й радощами.
