Я ніколи тебе не забуду
Олеся Василівна йшла додому в розстібнутому драповому пальті, з потертим портфелем у руках, де лежали зошити її учнів. Весь вечір їй доведеться перевіряти твори.
Щойно на деревах набрякли бруньки, а сьогодні вже пробиваються молоденькі листочки. Природа прокидалася від яскравого теплого сонця. Незабаром усе навколо заквітне.
Прохожі з повагою вітали Олесю Василівну. Вона відповідала, стримано посміхаючись. Майже всім вона колись викладала українську мову та літературу в школі, а тепер вчилися їхні діти.
Була вона струнка, як дівчина, невисока, зі спини можна було прийняти за молоду. І обличчям непогана. Тільки за кого тут заміж виходити? Так і жила сама в невеличкому дерев’яному будиночку на вузькій вуличці. Його їй дали як службове житло, коли вона двадцять п’ять років тому приїхала сюди з великого міста.
Саме містечко було таке ж маленьке, більше схоже на селище чи велике село. Молодим спеціалістам тепер дають квартири у цегляних триповерхівках. Але не дуже-то вони сюди їдуть, мріють про Київ чи Львів.
Але Олеся Василівна звикла до свого дому і не рішалась з ним розлучатися. У вільний час любила копатися в городі. Коли приїхала, нічого не вміла, а тепер і пічку топить, і город садить, і капусту квасить, варення-соління закатує. Життя всьому навчило.
Життя…
Тоді теж була весна. Під вікном гуртожитку сиділи двоє хлопців і щось писали. Вона б і не звернула на них уваги, якби вони не почали сперечатися, як правильно написати якесь слово. Обидва помилялися. Їй набридло слухати їхні суперечки, вона визирнула у вікно і сказала, як треба.
Один із хлопців не злякався і попросив перевірити всю пояснювальну. Олеся вийшла до них, виправила помилки.
— Дякую. Нам пощастило, що зустріли вас. А як вас звати?
— Олеся.
— А я Тарас. Ви вчителька? А ми тут поряд працюємо.
— Правильніше сказати — вчитель, педагог, — поправила Олеся.
Тарас їй сподобався. Він нагадував ведмедя. Поруч із ним вона відчувала захист. Коли він зробив пропозицію, вона, не роздумуючи, погодилася.
Його мама Олесю не сприйняла.
— Що ти з нею робитимеш, книжки читатимеш? Вона, мабуть, і варити не вміє. Ох, намучаєшся ти з нею. Вибирав би когось простішого, — бурчала мати, коли Олеся пішла.
Мала слушність. Олеся вміла тільки макарони варити та яєчню смажити. І то могла зіпсувати. Поставить каструлю на газ, а сама сяде з книгою. Зачитається, поки не заІ ось, коли вона вже змирилася з тим, що минулого не повернути, під її вікнами знову зазвучав знайомий сміх.
