Так і трапилось
Марічка спішила додому. Під мокрим снігом ховалися острівці льоду, ноги роз’їжджались, що дуже заважало йти. На дорозі стояли калюжі. Машини, що мчали повз, обливали загублених пішоходів брудною водою. Марічка трималася подалі від краю тротуару.
Доки дісталася до хати, спина промокла, а ноги гули від втоми, та ще й промокли наскрізь. Давно вже треба було купити нові чоботи.
У передпокої Марічка безсило впала на пуф. Зняла чоботи й посмикала пальцями в мокрих колготках. Подумала, що добре б зараз випити міцного чаю з лимоном, щоб не захворіти. Не встигла поставити чоботи до батареї, як почула стук у стіну. Так мати кликала Марічку — лупцювала ложкою об стіну. Марічка зітхнула й пішла до маминої кімнати.
— Що, мамо?
Мати щось пробурчала у відповідь.
— Я була на роботі. — Марічка підійшла до ліжка, поправила з’їхавшу ковдру. Від неї пахнуло сечею. «Підгузник переповнений», — зрозуміла Марічка.
Вона дістала новий із пачки біля ліжка й відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Марічка змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Марічка підняла з підлоги важкий підгузник і вийшла з кімнати, не звертаючи уваги на матчине бурчання. Вона звикла не нарікати й не ображатися. Це не допоможе, а тільки собі погіршить. Посидіти б хвилинку, відпочити, але такої розкоші Марічка собі дозволити не могла. Мати то й діло стукала, кликала її.
Колись у них була звичайна родина. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми та чекала на нього. Але одного разу все розсипалося. Марічка закінчила десятий клас, її брат Василь здав сесію за третій курс, коли раптом помер батько.
Одна з абітурієнток спробувала дати йому хабаря, щоб він влаштував її сина на бюджет. Батько був принциповим і чесним, ніколи не користувався своєю посадою.
Ображена мати вирішила помститися й написала на нього скаргу. Мовляв, він узяв гроші, а її син так і не вступив. Почалося розслідування. Серце батька не витримало — він помер від інфаркту по дорозі до лікарні.
Мати не змогла пережити втрату й поступово втрачала розум. Вона не помічала Марічку з Василем, годинами сиділа на дивані й дивилася в одну точку. Потім раптом кидалася на кухню й починала готувати вечерю. Вона так і не змирилася зі смертю чоловіка, щодня чекала його з роботи.
Раніше до них двічі на тиждень приходила дівчина Оленка, прибирала, ходила на базар. Мати не визнавала м’ясо з супермаркету. Після смерті батька її довелося розрахувати. У сім’ї, крім нього, ніхто не працював. Тепер господарством займалася Марічка. Тому мати й сприймала її як прислугу. Марічка втомилася пояснювати, що вона її донька. Мати наполягала на імені «Оленка» й віддавала накази.
Збереження швидко закінчилися, та й було їх небагато. Мати не вміла економити, купувала собі сукні й прикраси. Вона була гарною жінкою, і батько ні в чому їй не відмовляв.
Колись до них часто приходили колеги батька. І досі мати змушувала Марічку накривати святковий стіл і вдягалася сама, ніби чекаючи гостей. Потім забувала про це й лаяла Марічку за надлишок їжі. Відпочивала Марічка тільки в школі. Але й її довелося кинути.
Василь першим заговорив про те, що Марічка має йти працювати. Якщо він кинеть університет, його одразу заберуть до армії, і від нього буде ще менше толку. А так він закінчить навчання, влаштується й допомагатиме грошима.
Тоді це здавалося єдиним виходом. Марічка пішла працювати. Колись вона закінчила музичну школу, подавала надії. Завідувачка дитячого садка взяла її на роботу — для проведення свят вистачало. Та й на невелику зарплату в садку бажаючих було небагато.
Марічка могла вдень забігти додому, поки в садку був тихий час. Це компенсувало невелику зарплату, більшість якої йшла на оренду й ліки для матері.
Після закінчення університету Василь поїхав працювати до Києва. Обіцянку допомагати сестрі й матері він швидко забув. На прохання знайти гроші на доглядальницю відповідав, що йому самому важко в чужому місті, що треба платити за оренду й допомогти немає чим.
Між братом і сестрою завжди були напружені стосунки. Вся краса дісталася Василю: карі очі, густе чорне волосся, правильні риси обличчя, високий зріст. Батьки одружилися пізно. Матері було за сорок, коли вона завагітніла Марічкою. Довго вагалася, чи залишати дитину.
Марічка народилася слабкою й часто хворіла. Від найменшого протягу в неї піднімалася температура. Вона була худою і невиразною, схожою на батька — сірі очі, рідке волосся невиразного кольору, тонкі губи й відтопірені вуха. Від матері їй не дісталося ні крихти краси.
МатиА через рік Василь приїхав до Марічки з коляскою — його дружина виграла суд і відібрала все, що він нажив, а тепер йому нікуди було дітися, крім як до сестри, яка, на щастя, все ще мала в серці місце для прощення.
