Олена монотонно гладила сорочки на пральній дошці. Спина була мокра від спеки, а від праски так і валило гарячим повітрям. Коли залишалося зробити ще пару рухів, задзвонив телефон. Він замовк, але через хвилину продовжив виводити свою назойливу мелодію.
Олена відклала прасу, підійшла до столу і подивилася на екран. Ім’я подруги здивувало її.
— Марічко, це ти? Що трапилося? — занервувала вона.
— А хто ж ще? Слухай, їду до тебе. Відмовилася від готелю, буду ночувати в тебе пару днів. Візьмеш?
— Та звичайно. А коли приїдеш? — Олена згадала, що в холодильнику порожньо. Вона давно перестала готувати для себе.
— Завтра. Знаю, що несподівано, але так вийшло. Напишу деталі. Зустрінеш?
— Так, зустріну, — обіцяла Олена, а сама подумала, що й так часто бере лікарняні, не хотілося б ще й відпрашиватися.
Але подруга заспокоїла:
— Ти не витрачай час на приготування. Все одно за дві доби наговоримося!
Олена догладила білизну, склала її акуратно у шафу. Вона була рада почути Марійку, але водночас турбувалася: «Розпитуватиме, лізтиме в душу, а я тільки-но заспокоїлася. Тепер треба купувати продукти…» Вона глянула на годинник: «Ще встигну до магазину».
Холодильник був майже порожній. Олена давно перестала хвилюватися через їжу — ліки перебивали апетит. Вона переодяглася і вийшла, думаючи про подругу.
Вони познайомилися ще в шостому класі, коли Марійка перевелася до них під час навчального року. Потім разом вступили до університету. На третьому курсі Марійка закохалася у військового, вискочила заміж і поїхала з ним у далекий гарнізон.
Спочатку листувалися, потім час від часу дзвонили, але згодом спілкування звелося до святкових привітань. У кожної з’явилися свої турботи: у Марійки — два сини, у Олени — донька, яка після медичного виїхала з чоловіком до його рідного міста.
Блукаючи серед магазинних полиць, Олена згадала про свого колишнього. Вона давно помітила зміни: він почав одягатися молодіжно, купив кросівки, почав «бігати вранці»…
Поки в будинку була донька, вони зберігали видимість родини. Але коли вона виїхала, Олена сама попросила його піти. Зібрала його речі, акуратно склала у валізу — не хотіла, щоб та «нова» витравила собі думку, що він утік від поганої дружини.
А потім… потім вона дізналася про хворобу.
Тепер вона жила одна. Часто гуляла у парку, де бачила тих самих людей — пенсіонерів або молодих мам.
— Доброго дня! Теж вирішили прогулятися?..
— Де ж ваш старший? У бабусі?..
— Давно вас не бачила…
Ось і все спілкування.
Наступного дня Олена поспішала з роботи. Треба було приготувати вечерю і встигнути на вокзал.
Потяг зупинився, і з вагонів посипалися пасажири. Олена пильно вдивлялася в обличчя. «А що, якщо не впізнаю?»
Раптом вона побачила Марійку — трохи повнішу, але все ж ту саму. Та метушилася, шукаючи очима подругу. Олена помахала, і через хвилину вони вже обіймалися, не зважаючи на юрбу навколо.
— Пішли! — кликнула Олена.
Вони йшли підземним переходом, розповідаючи, як хвилювалися. Олені стало зле від спеки, але вона намагалася не показувати.
У квартирі Олена впала на диван. Марійка порадила відпочити, а сама пішла в душ. Потім вони випили вина, і Олена розповіла про все: про розлучення, хворобу, страх перед черговими аналізами…
— Прости, що не дзвонила, — обіймаючи подругу, сказала Марійка. — Як ти витримала?
Вони плакали разом.
Вранці Олена поїхала на роботу, залишивши Марійці ключі. Під вечір та подзвонила:
— Одягайся гарно. Ми йдемо у ресторан!
— Навіщо? Давай вдома…
— Ні! Я вже забронювала столик.
У ресторані Олена побачила його — колишнього. Він сидів і не зводив з неї очей.
— Ви домовилися? — зрозуміла вона. — Ось чому ти розпитувала про нього!
Хотіла піти, але Марійка зупинила:
— Заради мене. Послухай його.
Він налив вина, а собі — води.
— Чому не сказала, що хвора? — запитав він.
— Що б це змінило? Ти б лишився з жалю?
Олена глянула на Марійку з докором. Та лише знизала плечима.
— Я зрозумів свою помилку. Надто пізно…
— Чому не повернувся? — сухо спросила Олена.
— Ти б пробачила?
— Я чекала, — тихо відповіла вона.
Марійка поспішно попрощалася.
— Він відвезе тебе додому. Бережи її, чуєш? — погрожуВони вийшли з ресторану, і, коли Сергій обійняв Олену так, ніби він тільки зараз усвідомив, скільки часу втратив, вона відчула, що нарешті, після довгих років самотності, знайшла свій дім.
