Ось перероблена історія з урахуванням українського культурного контексту:
**Шлях до щастя**
Ігор йшов додому пішки. Далеко, звісно, але вечір був теплий, тихий, без вітру. У такі вечори він не шкодував, що в нього немає машини. Ішов, радів теплу і тому, що скоро літо.
Все життя Ігор провів із батьками в центрі міста, звик до метушні та галасу. Але недавно переїхав на околицю, у спальний район. Повертався додому і майже відразу лягав спати, щоб зранку знову їхати на роботу в кипучій центр.
У вікно його кімнати вночі заглядала цікава місяць — їй не заважали ні дерева, ні інші будинки, навіть щільних штор у Ігора ще не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле і далеку смугу лісу на горизонті. Спочатку він прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному світлі й не розумів, де знаходиться. Потім згадував, заспокоювався і знову засинав.
***
Ще два роки тому він не знав, що існують комунальні квартири. Не такі, як колись, де на одній кухні зустрічалися по десять господинь, але все одно — жити з чужими людьми, ділити з ними туалет і ванну, було неприємно.
Ріс Ігор у звичайній родині, у двокімнатній квартирі в центрі, з високими стелями, просторими кімнатами і довгим вузьким коридором, що переходив у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитсадку, батько — водієм тролейбуса. Жили не розкоші, але на море раз на рік могли собі дозволити.
Все розвалилося в один день. Батько не порушив правил, дочекався зеленого світла і тронувся з місця. Раптом назустріч йому з тротуару кинулася жінка з валізкою на колесах. Батько гальмував, але ж машину зупинити миттєво неможливо. Жінка відлетіла, як м’ячик, і померла по дорозі до лікарні.
Виявилося, що вона спізнювалася на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але потім плани змінилися, вони посварилися, і вона, зла та роздратована, метнулася на вокзал. Думала — встигне.
Той самий зять пізніше на суді кричав, що п’яний водій «згубив» його любиму тещу і вимагав найсуворішого покарання. Так, напередодні в парку святкували звільнення на пенсію одного з водіїв, було випито. Але вранці медики не виявили у батька жодних ознак сп’яніння. Він взагалі рідко пив. Але в справі раптом з’явилися дані про те, що він перевищив норму.
Щоб не підставляти інших, батько сказав, що випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам потрапив за ґрати. Мама переживала, плакала. Грошей стало мало. У виховательки дитсадка зарплата невелика. Ігор заявив, що після школи нікуди вступати не буде, піде працювати.
— О, в армію захотів? Мені ще батька бракувало, щоб із тобою щось трапилося! — ридала мама.
Щоб заспокоїти її, Ігор пообіцяв вчитися далі. Перед випускним батько помер у в’язниці від інфаркту. Ігор, як і обіцяв, вступив до університету. А через два роки мама знову вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Ігор залишився один у їхній квартирі. Мати оплачувала комуналку, давала гроші — лише б вчився. Могла собі це дозволити. Новий чоловік виявився не просто чиновником, а начальником. Хоча Ігор майже відразу забув, де саме він працює.
Друзі-студенти дізналися, що в Ігоря вільна квартира, і відразу почали влаштовувати там вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців і дівчат.
Сусіди поскаржилися матері. Вона приїхала рано вранці, щоб застати сина вдома. На зустріч їй вийшла гола дівчина, яка, не зніяковівши, пройшла повз неї у ванну.
Звичайно, мати влаштувала скандал, вигнала всіх із квартири, а синові погрожувала: якщо не припинить оргії з п’янкою — грошей більше не даватиме.
Два тижні в квартирі Ігоря стояла тиша. А потім до нього напросилися друзі — «відсвяткувати» чийсь день народження. Поводилися досить тихо, але пили багато.
Вранці Ігор прокинувся в ліжку не один. Поряд спала гола дівчина, прикрита до пояса ковдрою. Вона лежала на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипалися руді коси. Такі в групі були тільки в Оленки Зарубіної.
Ігор обережно вибрався з ліжка, щоб не розбудити дівчину. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби між ними щось було, навряд чи він би потім надягнув труси.
Обійшов усі кімнати — більше нікого не було. Він прийняв душ, зварив каву. На запах прокинулася Оленка, зайшла на кухню в його довгій футболці, почала чіплятися, щось ніби муркотіла. Ігор відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Оленка. — Дай кави. — І простягнула руку до його чашки.
— Не неси дурниць, — нерішуче сказав Ігор. — МіжІгор усміхнувся, обійняв Наташку і подумав, що іноді щастя знаходить тебе саме тоді, коли ти його вже не чекаєш.
