**Шлях до щастя**
Рома йшов з роботи пішки. Далековато, звісно, але вечір теплий, тихий, безвітряний. У такі вечори він не шкодував, що не мав машини. Ішов, насолоджувався теплом і близьким літом.
Все життя Рома провів із батьками у центрі міста, звик до метушні й галасу. Але нещодавно переїхав на околицю, у спальний район. Повертався додому й майже відразу лягав спати, щоб зранку вирушити на роботу в шумний, бурхливий центр.
У вікно кімнати вночі зазирала цікава місяць, якій не заважали ні дерева, ні інші будинки — навіть щільних штор у Роми поки не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле та далеку стіну лісу на обрії. Спочатку прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному світлі й не розумів, де знаходиться. Потім згадував, заспокоювався і засинав.
***
Ще два роки тому він не знав, що існують комуналки. Не такі, як у старі часи, де на одній кухні стикалося до десяти господинь. Але жити в квартирі з чужим чоловіком, ділити з ним санвузол і кухню — не найприємніше.
Ростив Рома в звичайній сім’ї, у двокімнатній квартирі в центрі міста, з високими стелями, просторими кімнатами та довгою вузькою передпокоєм, що переходила у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитячому садку, батько — водієм автобуса. Не розкошували, але поїхати відпочити на море могли собі дозволити.
Все розвалилося в один день. Батько не порушив правил, дочекався зеленого світла світлофора й рушив з місця, розганяючи автобус. Раптом назустріч йому з тротуару кинулася жінка з валізкою на колесах. Батько гальмував, але хіба можна миттєво зупинити машину? Жінка відлетіла, як м’ячик після удару, померла по дорозі в лікарню.
Спішила вона, як виявилося, на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу на авто, але потім у нього змінилися плани. Вони з тещею посварилися, і вона, роздратована, кинулася на вокзал. Думала, втече. Адже електричка чекати не буде.
Той самий зять потім на суді кричав, що п’яний водій вбив його кохану тещу, і вимагав найсуворішого покарання. Так, напередодні всім парком провожали на пенсію одного з водіїв, випили, звісно. Вранці жодних ознак алкоголю у батька медогляд не виявив. Він взагалі не пив. Але в справі раптом з’явилися дані про перевищення норми.
Щоб не підводити інших водіїв, батько сказав, що випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам сів. Мама переживала, плакала. Грошей стало мало. У вихователя дитячого садка зарплата невелика. Рома оголосив, що після школи нікуди вступати не буде, піде працювати.
— Ага, до армії захотів? Мені й так батька не вистачає, щоб ще з тобою щось сталося, — ридала мама.
Щоб заспокоїти її, Рома пообіцяв вчитися далі. Перед самим випускним батько помер у в’язниці від інфаркту. Рома, як і обіцяв матері, вступив до університету. А через два роки мама вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Рома залишився один у їхній квартирі. Мати оплачувала оренду, давала йому гроші — лише б навчався. Могла собі це дозволити. Новий чоловік виявився не просто чиновником, а начальником. Хоча, правду кажучи, Рома так і не запам’ятав, де і ким саме він працює.
Друзі-студенти дізналися, що в Роми вільна квартира, і відразу почали влаштовувати там вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім чужих, незнайомих хлопців і дівчат.
Сусіди поскаржилися матері. Вона приїхала рано вранці, щоб застати сина вдома. Назустріч їй вийшла гола дівчина, яка, анітрохи не зніяковівши, пройшла повз маму в ванну.
Звісно, мати влаштувала скандал, виставила всіх із квартири й пригрозила синові, що, якщо не припинить оргії з п’янкою, більше не даватиме грошей.
Два тижні в квартирі Роми стояла тиша. А потім до нього напросилися друзі, щоб відсвяткувати чийсь день народження. Поводилися досить тихо, але пили багато.
Вранці Рома прокинувся в ліжку не сам. Поряд з ним спала гола дівчина, прикрита до пояса ковдрою. Лежала вона на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипалися руде волосся. Таке в групі було тільки у Оленки Коваль.
Рома обережно вибрався з ліжка, щоб не розбудити дівчину. Нічого не пам’ятав, але подумав, що, якби між ними щось було, навряд чи він би потім надягнув труси.
Рома обійшов усі кімнати — окрім них, у квартирі більше нікого не виявилося. Він прийняв душ, зварив каву. На запах прокинулася Оленка, увійшла на кухню в його довгій футболці й почала чіплятися, щось нашіптувати. Рома відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Оленка. — Давай каву.Рома посміхнувся, обняв Оленку та подумав, що іноді найнесподіваніші обставини приводять до найщасливіших моментів у житті.
