Ти будеш із завжди…
Олена перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковороду кришкою й почула за відкритим вікном звук мотора та шелест шин по доріжці. Віктор приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Олена перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.
— Оленко, я вдома! — гукнув Віктор із передпокою. — Як пахне! — увітнувши нісом апетитний запах, сказав він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Олена закрила кран і обернулася до чоловіка. — Сьогодні ти рано. Я ще не встигла.
— Нічого, почекаю. А солодке буде?
— Так, шарлотку пеку. Витримаєш трохи?
— Звісно. — Він пішов у кімнату, а Олена почала різати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одночасно, тим більше готувати кілька страв. Відвернеться — і щось обов’язково підгоріло б. Але сьогодні обійшлось без пригод, все вийшло якнайкраще. Олена накрила на стіл і пішла за Віктором. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані та заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона вагалась, будити його чи ні, Віктор розплющив очі.
— Втомився? Вид у тебе… — Олена похитала головою, підбираючи слова.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як красиво, а який аромат! — Віктор оглянув стіл.
— Вина хочеш? Залишилось трохи, — запропонувала Олена.
— Ні. Не сьогодні.
Олена любила дивитись, як чоловік їсть — з апетитом, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати його сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, яким він був — з усіма звичками й недоліками.
***
Вони зустрілись, коли за плечима в обох вже був досвід шлюбу. Олені не вдалось завагітніти у першому шлюбі, хоча обидва були здорові, лікарі ніяких відхилень не виявили. Так буває, казали вони, треба набратись терпіння й не втрачати надії.
Поки Олена сподівалась і чекала, чоловік не гаяв часу дарма й завів коханку. Подруга розповіла їй про це — зустріла її чоловіка з вагітною дівчиною у торговому центрі, вони вибирали одяг для немовляти. Олена спершу не повірила. Подруга щось переплутала. У них із чоловіком були добрі стосунки, він не міг… Але потім вона склала всі пазли, і все зійшлось.
Влаштувати скандал? Та що це змінить? Майбутня дитина ні в чому не винувата, вона не повинна рости без батька. Олена переживала жорстоко, але вирішила не тримати чоловіка. Вона б не витримала, якби він продовжував бігати до тієї. Це ж не мимовільний роман, а кохання, раз дійшло до вагітності. Отже, до неї в нього вже не було почуттів.
Чоловік прийшов додому, як завжди, із невеликою затримкою. Олена не могла готувати, не могла дивитись телевізор. Серце розривалось із болю й образи.
— Ти захворіла? — запитав чоловік, знайшовши її сидячою, підтягнувши ноги, у темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— Тоді щось із батьками? Не муч, говори. — Він стояв перед нею збентежений.
— Сталось, але з тобою. У тебе інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти вОлена щільно заплющила очі, відчуваючи, як гарячі сльзи котяться по щоках, і прошепотіла у порожнечу: “Я пам’ятатиму тебе, поки дихаю”.
