Все буває
Ольга прокинулась за кілька хвилин до дзвінка будильника. Полежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень, місяць, рік тому. Все йшло рівно в її житті, за встановленим порядком, без сюрпризів.
Хоча ні, кілька років тому син влаштував їй і чоловікові сюрприз. Вступив до університету і оголосив, що хоче жити окремо. Як вона переживала, відмовляла. Але він погрожував кинути навчання і піти до армії. Що робити? Змирилися, навіть оплачували йому квартиру. Після закінчення університету син почав працювати і відмовився від допомоги батьків.
Ольга обережно встала, щоб не розбудити чоловіка, і пішла на кухню. Незабаром по квартирі поплив аромат свіжозавареного кави, справжньої, а не розчинного сурогату.
Коли на кухню зайшов чоловік, благоухаючи гелем для душу, на столі його чекала чашка з паруючою кавою та тарілка з бутербродами. Омлетів і каш він не визнавав. Мовчки поснідав, так само мовчки пішов.
— Я затримаюся, сьогодні у нас засідання вченої ради, — крикнув він із передпокою.
Ольга вийшла до нього, поправила краватку і комір сорочки, змахнула невидиму порошинку з плеча, ніби нанесла останній, найважливіший штрих на картині. Це був своєрідний ритуал, з тією лише різницею, що взимку вона поправляла на ньому шарф, а влітку — краватку. І змахувала невидиму порошинку з плеча піджака, пальта або кожуха, залежно від пори року.
Після відходу чоловіка Ольга привела себе в порядок, випила чаю з лимоном і сіла за ноутбук. Вона працювала вдома, займалася перекладами статей і книг з англійської та французької.
Робота йшла легко, книга їй подобалася. Ольга час від часу звірялася зі словниками, підбираючи правильне значення слів. Її відволік телефонний дзвінок.
— Ольго Миколаївно, вітаю. Це Валентина Іванівна з кафедри, — представилася жінка в трубку.
Почувши безбарвний голос викладачки з кафедри чоловіка, Ольга одразу уявила високу, плоскогруду, негарну жінку років сорока п’яти.
— Вітаю. Що трапилося? З Іваном Олеговичем? — занепокоїлася вона.
— Ні, з ним усе гаразд. — Жінка зробила паузу. — Мені потрібно з вами поговорити. Я тут поруч випадково опинилася. За п’ять хвилин можу зайти. Вам зручно?
— Так, звичайно, — відповіла Ольга, дивуючись, як викладачка опинилася поруч під час навчального дня.
Рівно через п’ять хвилин у двері подзвонили. Ольга відчинила і впустила гостю.
— Чаю, кави? — запропонувала вона.
— Не треба. У мене мало часу. Вивільнилася пара ось я й…
Вони пройшли у кімнату й сіли на диван.
— Слухаю вас, — сказала Ольга.
— Мені неприємно вам говорити, але й мовчати не можу. Ваш чоловік зустрічається зі студенткою, милою дівчинкою років двадцяти. Живе з матір’ю-інвалідом, — почала Валентина Іванівна.
— Позбавте мене подробиць.
— Гаразд. Я випадково почула його розмову по телефону. Коротше, ця студентка чекає дитину. І ваш чоловік сказав їй, що не кине її, допоможе…
Ольга мовчала. Через хвилину, не дочекавшись питань, жінка продовжила.
— У нього й раніше були інтрижки. З Вірою Альбертівною, нашою викладачкою, з Ніночкою з кафедри соціології… Вибачте, але більше мовчати не можу. Тепер ось ця двадцятирічна студентка.
Пам’ятаєте, три місяці тому він мав летіти до Німеччини на конференцію? Так він нікуди не летів. Зняв будиночок на турбазі під містом і три дні провів із нею.
— А ви як про це дізналися? — Ольга не вірила жодному слову. Помста негарної старої діви.
— Ви мені не вірите. Думаєте, стара діва заздрить, хоче й вам життя зіпсувати, — ніби прочитавши її думки, сказала Валентина. — Погодьтеся, це погано. А якщо про це дізнаються всі? Він на тридцять років старший від неї, не в батьки, а в дідусі їй годиться. Це ж смішно.
Ольга очуняла.
— Дякую, я вас зрозуміла. Якщо у вас усе…
— Так-так, я йду, — схопилася з дивана Валентина.
Ольга провела гостю і довго сиділа, дивлячись в одну точку. Працювати вона більше не могла. Занадто довго тривав затишок у їхньому житті. Чогось подібного вона й очікувала. Гаразд викладачки, але студентка… Як він міг?
Колись батько привів до них додому незграбного хуКолись батько привів до них додому незграбного худорлявого студента в огидних окулярах — свого дипломника, і тоді ще не знала, що ця зустріч назавжди змінить її життя.
