**Останній лист**
Я ніколи не знав свого батька. Коли підріс і запитав маму про нього, та тільки відказала:
— Хіба тобі погано зі мною?
Марія любила мене, хоча й не ласкала. Та й як не любити тихого, великоокого хлопця? Клопоту я їй не завдавав, з уроків не збігав, учився добре, маму слухався.
Був я звичайним, нічим не примітним хлопчиськом. Не всім же красунцями бути. Ніколи від дорослих не чув, що я милий чи чарівний. «Як на маму схожий!» — казали вони.
Мама не душилася парфумами, не красила губ, на підборах не ходила. «Які підбори? За день так набігаєшся біля ткацьких верстатів, що ноги гудуть», — казала вона. Працювала вона на фабриці. У цехах стояв гул, тому мама звикла говорити голосно, майже кричати.
Після дев’ятого класу мама відправила мене на літо в село до своєї подруги. Схоже, у неї намічалося особисте життя. Син не заважав, але ще був малим, щоб це розуміти.
— А як ви познайомилися з мамою? — запитав я в тітки Галі. — Вона ж міська, а ви в селі живете.
— Та й твоя мати теж селянка. Ми з нею дружили з пелюшок. Потім вона в місто поїхала, на фабрику влаштувалася. Не розповідала? Завжди соромилася свого походження. — Тітка Галя зітхнула. — А я залишилася, одразу після школи заміж вийшла. Дітей Бог не дав, чоловік поїхав на заробітки та й пропав. Отак і живу сама. Мати хоча б народила, а тут і чоловіків гідних нема. Усі п’ють.
— А мій батько? Ви щось про нього знаєте?
— Та чого ж не знати? На фабриці ж самі жінки працюють. Після зміни не до кохання. Матері як передовиці квартиру дали. Не всім так щастило. А роки йдуть.
Прийшов до них наладником чоловік. Не красень, та й чоловікові краса не потрібна. У жіночому колективі кожен на вазі. Не знаю як, але вона завагітніла від нього. І то в останній вагон встигла — майже всі терміни вийшли.
Марія красою не вирізнялася. За нею хлопці табунами не ходили. Як довідалася, що хлопчик буде, то ще більше засміялась. Хлопця без батька виростити легше. Народила для себе. Так це називається. — Тітка Галя зітхнула.
З тіткою Галею було легко балакати, не так як із мамою. Вона й господарству мене навчила. А чим ще в селі займатися? Дітей повно налітало, але всі малі — не по віку мені.
А наприкінці липня приїхав до сусіда підліток. Як я побачив його, серце заспівало в грудях. Він у городі дідові допомагав, воду з річки носив, а я з вікна за ним спостерігав.
Якось побачив, що він на річку пішов, схопив рушник і за ним. На шляху згадав, що купальника не взяв, але повертатися було ніколи. Сів на траві біля берега й дивився, як він пірнає та, випливаючи, відфуктується. Він мене теж помітив.
— Чого сидиш? Вода тепла! — гукнув він.
Я зніяковів, хотів піти. А він раптом вийшов на берег і простягнув мені лілею, що пахла рікою та мулом.
Я натомість дав йому свій рушник. Забалакали. Олега в село до діда відправили батьки, поки вони розводяться та майно ділять.
— Що завтра робитимеш? — спитав він.
— Нічого, тітці Галі допомагатиму. А що? — А серце в грудях скакало, як шалене. Ні з ким із хлопців ще так не спілкувався.
— Підем у ліс зі мною, гриби вже пішли, а в діда нога розболілася.
— Підемо, — відповів я й почервонів.
— Тільки рано, по росі підемо. Я свисну тобі, — сказав Олег.
Додому йшли разом. Він паличкою кропиву вздовж тину збивав, а я ніс на плечі вологий рушник, і мені здавалося, що він обіймає мене за плечі.
Прокинувся я рано, ще тільки світало. Постійно поглядав на годинник. А стрілки ледве рухалися.
— Чого маяшся? — спитала тітка Галя й голосно позіхнула. — Спи, ще рано.
— З Олегом у ліс піду по гриби, боюся проспати, — чесно зізнався я.
Тітка встала, скриплячи, принесла з комірки гумові чоботи та одяг у кошику.
— Не вдягну я це. Як опудало буду, — заартачився я.
— Надягай, дурнику. У лісі й змії, й комарі, й кліщі. І волосся сховай під хустку.
Неохоче я натягнув на себе широкі штани й сорочку, глянув у дзеркало й остовпів. Справжнє опудало. А під вікном почувся свист. Переодягатися було неколи. Схопив кошик і вибіг у двір. Олег задоволено окинув мене поглядом. Сам він був одягнутий так само.
У лісі Олег гриби збирав, а я жодного не бачив.
— Ти коли-небудь гриби збирав? — спитав Олег.
Я винувато похитав головою.
— Зрозуміло, — зітхнув він і почав показувати, як шукати гриби, які їстівні, а які не можна зривати.
Побачить гриб, покаже мені, а сам далі йде, інших шукає. Незабаром і я почав помічати гриби, справа пішла.
— От молодець, — похвалила тітка Галя за кошик грибів. — БА коли закінчили переїзд, я знову подивився на мамину фотографію, і мені здалося, що вона посміхається.
