До мене постукало кохання…
Оксана виїхала з села до міста та вступила до університету. Після сільської школи навчання давалося важко, але вона цілими днями сиділа над книгами, щоб добре здати сесію і не залишитися без стипендії. Мама могла допомогти їй лише продуктами.
А коли почала працювати, сама стала допомагати, надсилала матері гроші. Кожну свою відпустку проводила в селі. Про море, звісно, мріяла. Але всім казала, що в селі такий повітря, ліс і річка, що жодного півдня не треба.
— Оксанко, а коли за чоловіка вийдеш? Невже ніхто не подобається? Не діждуся, мабуть, я онуків, — зітхала мама.
— Не турбуйся, мам, вийду, — відмахувалася Оксана, але розмови про заміжжя їй поряд набридли. Кожен у селі неодмінно питав першим ділом провесіль.
Хлопці у Оксани були, і кохання було, але за чоловіка так ніхто й не попросив.
Працювала вона у редакції газети. Робочий день добігав кінця, а за вікном лютував дощ. Наче стихав. Оксана накинула плащ, підготувала парасольку й поспішила на вулицю. Але коли вийшла, дощ засипав з новою силою. Вона стояла під навісом над входом, дивлячись, як повз неї мчать машини, розбризкуючи калюжі.
Важкі краплі били об мокрий асфальт, бризки долітали до ніг. Оксана здригнулася й притулилася до стіни. Позашляховик пригальмував перед великою калюжею, щоб не оббризкати її, потім і зовсім зупинився.
— Дівчино, сідайте в машину. Навіть якщо дощ скінчиться, на дорогах суцільне озеро — доведеться плисти додому, — крикнув через відчинене віко молодий чоловік.
І Оксана сіла в машину. Через півроку її рятівник зробив пропозицію. Не те щоб вона закохалася, з голови злетіла, але заміж виходити вже час, а з Ігорем спокійно та надійно. Жили вони з його матір’ю у великій квартирі в центрі міста.
Матері Оксана відразу не сподобалася.
— Не сподівайтеся, мила, що дістанете нашу квартиру. Не пройде у вас цей номер, — одразу попередила вона.
— Непристойно весь день ходити у халаті. У ньому можна лише до ванни дійти. А якщо хтось прийде? Переодягніться негайно, — командувала свекруха.
І Оксана переодягалася. Прибирати квартиру, готувати у вихідних сукнях — незручно й непрактично. Сама Наталія Степанівна одягалася, немов на світський прийом.
Отже, із матір’ю чоловіка вони не зжилися. Одного разу Оксана почула, як та переконувала сина розлучитися, поки дітей немає. Оксана, ридаючи, сказала Ігорю, що мати права, їм краще розійтися. Почала збирати речі.
Ігор нікуди її не відпустив. Наступного дня зняв квартиру, і вони з Оксаною виїхали від матері. Життя налагодилося. Можливо, мати й далі капала на мозок синові, але лише по телефону, до них не приходила. А Ігор нічого не розповідав дружині. Вони планували з часом купити власне житло, відкладали гроші з кожної зарплати.
Однієї неділі вони поїхали на озеро з друзями. Рибалили, шашлики… Поверталися вже в темряві. На трасі машина друзів відірвалася, лишивши Ігоря з Оксаною далеко позаду. Ігор додав газу, щоб наздогнати.
Оксана навіть не зрозуміла, що сталося. Назустріч їм раптом вилетів позашляховик. Водій не впорався з керуванням, зіткнення було неминучим.
Ігор загинув на місці, а Оксана отримала численні травми та переломи. Через чотири місяці її виписали з лікарні. Бліда, ослаблена, кульгаючи, вона дісталася до орендованої квартири, але там вже жила інша родина. Їй повернули невелику сумку з речами. Речі Ігоря забрала свекруха — вона ж і відмовилася від житла.
Оксана пішла до матері Ігоря. Та двері відчинила, але впустити не схотіла. Так і говорили через поріг.
— Наталіє Степанівно, можна я поживу у вас, доки не зніму квартиру?
— Ще чого. Через тебе загинув мій Ігорко. А ти навіть на похорони не прийшла. Іди геть! — свекруха захлопнула двері.
— Я ж не винувата в його смерті… Я була в лікарні… — кричала Оксана, б’ючись у зачинені двері.
— Зараз викличу міліцію! — погрожувала з-за дверей свекруха, і Оксана здалася.
Просити частину грошей, які вони з Ігорем збирали на квартиру, вона навіть не спробувала.
Вийшла на вулицю, але куди йти? Друзів немає. Ті, з ким вони їздили на озеро того злощасного дня, були друзями Ігоря. Хто знає, що їм наговорила про неї свекруха.
У чому була, у тому й поїхала до матері в село. Та там її чекало нове горе — мати померла два місяці тому, поки Оксана лежала в лікарні. Телефон розбився під час аварії, їй не могли додзвонитися.
У хаті все виглядало так, наче мати вийшла й ось-ось повернеться, схопиться за голову й метушитиметься біля печі… На очі Оксани набігли сльози.
— Мамо, як так? Ти так потрібна мені зараз… — Оксана сіла на ліжко, зняла зі спинки мамиА потім вона побачила, як у вікні заворушилися гілки старого вишняка, немов хтось невидимий торкався їх у темряві, і зрозуміла — мама поруч, і тепер усе буде добре.
