Володя вставав о третій годині ночі, працював сміттярем на вулицях Києва. Завдяки своїм гарним оцінкам у школі він отримав стипендію для навчання в університеті. Мріяв стати інженером. Не через багатство, а щоб мати краще життя та допомогти родині.
Але це було нелегко. Щоб вчитися й працювати одночасно, він розписав кожну хвилину. Прокидався о третьій, встигав зайнятися годину-дві перед роботою. Потім збира́в сміття з п’ятої до дев’ятої, а то й довше. Бігом повертався додому або до громадської лазні. Мився як міг. Взимку замерзав, влітку піт не стихав.
Інколи запізнювався на пари. Бували дні, коли навіть після лазні від нього пахло сміттєвозом. Не тому, що хотів. Нічого не міг із цим зробити.
Однокурсники дивилися на нього згірдно. Відсідалися. Перешіптувались, але він чув. Дехто навмисне відчиняв вікна. Інші жартували. Ніхто не хотів сидіти поряд.
Володя опускав очі. Мовчав. Просто відкривав зошит і слухав. Іноді руки тремтіли від втоми, іноді очі самі слипалися. Але він терпів. Бо хотів вибитися. Бо мріяв про краще.
Викладачі помічали його старання. Відповідав добре. Брав участь у обговореннях. Все схоплював швидко. Ніколи не списував. Не скаржився.
Одного разу після важкого іспиту викладач увійшов у аудиторію з похмурим виглядом. Сказав, що всі провалили. Тиша. Потім додав:
—Усі, крім Володі.
Пішов гомін. Дехто не вірив. Інші обурилися. «Напевно, йому підказують», «Звідки у нього час на навчання?» — шепотіли між собою.
Викладач подивився на хлопця й гучно запитав:
—Що ти робиш, щоб так добре засвоювати матеріал?
Володя зніяковів. Не звик, щоб усі на нього дивилися. Ковтнув слину й відповів:
—Вчу вголос. Повторюю доти, доки не зрозумію. Роблю конспекти. Іноді записую себе на плівку й слухаю під час роботи.
Усі замовкли.
Того ж дня викладач, вийшовши з аудиторії, почув, як кілька студентів кепкують з Володі. Зупинився й різко сказав їм:
—Ви не знаєте, що таке працювати. Він зранку збирає сміття, коли ви ще спите. І все одно приходить сюди, вчиться краще за всіх і не нарікає. Вам варто було б соромитися. Замість насмішок — вчитися в нього.
Студенти замовкли. Дехто опустив очі. Один підійшов до Володі й попросив вибачення. Інший теж. Викладач сів поруч і сказав:
—Не здавайся, хлопче. Життя не завжди справедливе, але те, що ти робиш, — цінне. Ти не сам.
Володя мало що відповів. Лише посміхнувся. Але всередині відчув — зусилля того варті.
Не зупиняйся. Твоя цінність не в тому, як на тебе дивляться, а в тому, що ти робиш, коли ніхто не підтримує. Як Володя. Не здавайся. Все, що робиш, одного дня дасть плід. Ти заслужив це.
