**«Подумай, як далі житимеш, якщо невинна дитина твого чоловіка Даринка потрапить до дитбудинку…»**
Вихідний, можна повалятися. Але Олена потягнулася, зіштовхнула ковдру та підвелася. Умилася, заварила свіжу каву, потім пила дрібними ковтками, дивлячись у вікно на сумний двір з облізлими деревами та калюжами після дощу. Небо затягнуте суцільною сірою пеленою, от-от із нього посиплеться дрібна снігова крупа.
Але вийти на вулицю треба, хоч би для того, щоб викинути сміття. Набридло сидіти вдома і шкодувати себе. Нічого не зміниш, Юрка не повернеш. Коли вмирає близька людина, здається, що частина тебе померла разом із ним. Олена відчувала порожнечу всередині, яку, як не намагалася, нічим не могла заповнити. Час не лікує, він заганяє біль глибше, стирає спогади. Вона втомилася від болю, туги та сліз. А як жити, якщо Юрка більше немає? Заради чого?
Вони познайомилися в університеті. На самій першій лекції він сів поруч із нею. Симпатичний хлопець із цікавістю та радістю дивився на світ, як і вона сама. Потім вони разом бігали коридорами у пошуках потрібної аудиторії, разом у перервах мчали до їдальні.
До п’ятого курсу вони розуміли одне одного з півслова, ніби чоловік і дружина, що прожили разом багато років.
— Як я житиму без тебе? Навіть уявити не можу. Здамо сесію і роз’їдемося. Слухай, а може, не будемо розлучатися? — одного разу спитав Юрко.
— І що ти пропонуєш? — зустрічним запитанням відповіла Олена.
— Виходу за мене заміж, — випалив він.
— Ти робиш мені пропозицію? — посерйозніла Олена. — Я вже думала, що ніколи не дочекаюся цього від тебе. А от візьму та й погоджусь.
— Правда? — зрадів Юрко.
— Чому ти радієш? Для шлюбу мало пропозиції та бажання бути разом. Потрібна любов.
— Ми з тобою зрослися за час навчання. Хто сказав, що я не кохаю тебе? А ти? Ти кохаєш мене?
Олена не раз ставила собі це запитання. І щоразу відповідала — так. Померла б, якби Юрко захопився іншою дівчиною. Наприкінці серпня вони одружилися. Олена жила з батьками, а Юрко приїхав на навчання з маленького містечка.
Батьки обоє напружилися, зібрали гроші й купили молодим однокімнатну квартиру. Не домовившись, обоє вирішили відкласти дітей. Олені здавалося, що все це несерйозно, наче гра. Але час минав, вони жили разом і були щасливі. Через два роки Юрко разом із другом відкрили невеликий бізнес.
Олена не хотіла ризикувати, залишилася на колишній роботі. Якщо у них не вийде, у неї все ж таки буде заробіток. Але в Юрка з Віктором усе вдалося. Олена теж перейшла працювати до чоловіка. Взяла на себе бухгалтерію, щоб не було жодних сюрпризів.
Через два роки вони купили простоОлена з усмішкою подивилася на свій відблиск у вітрині, усвідомивши, що тепер вона не просто вдова, а сильна жінка, яка змогла пережити біль, розкрити обман і стати справжньою господаркою свого життя.
