Українська доля
Як усі дівчата її віку, Оксана мріяла. Після школи хотіла вступити до медінституту, стати лікарем. Мріяла про велике кохання на все життя. Хто ж не мріє у сімнадцять? Але не всім судилося здійснити свої мрії. Від чого це залежить? Хто б знав…
Мати виховувала її сама. Як і Оксана, колись вона також вірила у казкового принца. Закохалася у гарного хлопця, думала — ось воно, щастя. Та той виявився гравцем. Вигравав рідко, а програвав по-справжньому. Гроші, позики, борги — все йшло на карти.
Щоб розплатитися за великий борг, зв’язався з криміналом. На першій же справі його схопили, і він потрапив за ґрати, де то помер сам, то йому «допомогли». Одного разу до Галини прийшли двоє бритих типів, сказали, що тепер борг чоловіка на ній. Що робити? Віддала за борги квартиру з усім начинням і втекла з дворічною Оксанкою, куди очі дивляться. Чи зрозуміли бандити, що більше з неї нічого не видавиш, чи квартири вистачило — але більше її не чіпали.
Галина з дочкою осіла у маленькому містечку під Дніпром. Сподівалася, що багатий український степ їх прогодує. Зняла кімнату у одного кримського татарина в приватному будинку. Грошей він із неї не брав, лише просив допомагати по господарству за проживання. Дружина його померла років два тому, дорослі діти жили окремо.
Галина погодилася. Прибирала, готувала, допомагала збирати врожай у саду… Роботи в хаті з господарством завжди вистачало. Татарин продавав овочі на ринку, цим і жив. У гарні дні давав Галині трохи грошей на одяг для себе й доньки, а то й сам купував їм подарунки. Вона розуміла, куди все йде. Тому коли він запропонував їй стати його дружиною, не здивувалася. Чоловік був невисокий, лисий, із великим животом і вдвічі старший за неї. Не подобався. Але куди дінешся? Нічого в неї не залишилося.
Пообіцяв, що після його смерті будинок із садом дістануться їй із донькою. Галина погодилася. Життя з ним було нерадісним, ті кілька років здалися вічністю.
Коли татарин помер, Галина з полегшенням зітхнула. Нарешті вільна, у своїй хаті. Чого ж ще бажати?
Оксана виросла справжньою красунєю. Смаглява шкіра, сірі очі, густі темні кучері, тонкий ніс, статура – на заглядіння. І хлопці, й чоловіки оберталися вслід. Як тут матері не перейматися?
Галина виховувала Оксану в строгості. Боялася, що донька повторить її долю, тому постійно нагадувала:
— Вибирай не красу, а надійність і статки. З такою вродою у тебе всі козирі в руках.
(Минуле з чоловіком-гравцем залишило свій слід).
Щодня наказувала: аби й думки не було зв’язуватися з відпочивальниками. Покористуються — і поїдуть, а ти залишишся сама, не дай Боже, з дитиною. Та хто ж у сімнадцять про це думає?
Приїхав зі Львова студент до рідні у гості. Побачив Оксану — і голова пішла обертом. Прийшов до Галини свататися. Хвалився, що в них у Львові великий дім, батько бізнесмен і передасть справу йому.
Галина не дурна, на пустослів’я не купилася.
— Одружитися хочеш? Добре. Оксана ще школу має закінчити. Приїдеш через рік — тоді й поговоримо. А доти — аби пальцем не смів її торкнутися! — відрізала вона.
А сама раділа: якщо хлопець не збреше, то донька її заживе, як у маслі котитиметься.
Хлопець був так закоханий, що на все погодився. Поїхав, писав листи, дзвонив. На Новий рік приїхав на кілька днів. Останній курс, скоро працюватиме з батьком, набиватиметься досвіду, зможе сім’ю утримувати.
Оксана більше ні на кого не дивилася, чекала. Через рік хлопець приїхав не сам, а з батьками. Ті одразу зрозуміли: красуня Оксана — не пара їхньому єдиному синові. Та вирішили: коли таке кохання, то хай одружуються. Таку красуню навіть перед знайомими не соромно показати. У Львові її ще й людиною зроблять. А там буде видно.
Весілля гуляли на всі село. Галина тішилася за доньку. Перед від’їздом просила лише не поспішати з дітьми.
Молоді жили добре, любили одне одного. Оксана подала документи до медичного…
Але батько Романа не міг очей звести з краси невістки. Дивився так, що їй кортіло зіщулитися й сховатися під плинтус.
Одного разу мати подзвонила синові, мовляв, погано почувається. Роман відразу поїхав. А батько в цей час підійшов до їхньої квартири. Стояв спечений серпень. Оксана ходила вдома у шортах і майці. Так і відчинила двері, думаючи, що це чоловік повернувся.
Свекор не стримався, накинувся на неї. Чи могла вона опиратися сильному чоловікові? Кричати марно — усі сусіди або на роботі, або у відпустках. Та й хто б прийшов? Усі знали, хто купив молодим оце житло.
Біля дивану, на який він її звалив, стояла пБіля дивану, на який він її звалив, стояла підлогова ваза — вона вхопила її, з усієї сили вдарила його по голові, і тільки потім зрозуміла, що тепер нічого не доведеться боятися.
