Тарас спізно збагнув, що стоїть на табуретці з мотузкою в руках, і його наміри можуть бути сприйняті неоднозначно.
Тарас сидів на ліжку в одних трусах, спустивши ноги на підлогу. Йому знову здалося, що мати кличе його:
— Тарасе, сину… Тарасе…
Майже щоніч він прокидався від її голосу. Розумів, що не могла вона кликати його, бо три тижні тому померла. Але все одно сідав, слухав, чекав.
Останні півроку вона не вставала. Тарас працював удома, щоб бути поряд. Пробував наймати сидєлку, та через три дні вона втекла, прихопивши всі гроші та мамині золоті прикраси. Більше він не ризикував.
Працюючи за комп’ютером, напружено прислухався, щоб за першим покликом кинутися до матері. Втомлювався так, що іноді засинав прямо перед монітором. Тієї ночі він так само прокинувся, прибіг у її кімнату — але вона вже не дихала. Він плакав і благав у неї вибачення за те, що крім горя, відчував і полегшення. Відмучилась. Він — вільний.
Але ось уже три тижні він був сам, а радості не відчував — тільки важке самітнє каміння в грудях.
Вона завжди була жвавою і молодою. Наспівувала, коли прасувала білизну чи прибирала. Здавалося, буде такою вічно. Тарас не міг уявити, що вона буде повільно вмирати.
Спати вже не хотілося. Глянув на годинник — пів на сьому. За вікном — осіння сіра мряка. Вона якось просочилася й у кімнату, змила всі фарби до напівтонів. Тихо, порожньо, похмуро.
Йому здавалося, що він теж став сірим, неначе привид. Тарас укрався, одягнувся і підійшов до дверей її кімнати. Заходив туди лише раз після її смерті — вибирати сукню на похорон. Різко відчинив двері й увійшов. У ніс вдарив знайомий застійний запах ліків, сечі й знеможеного хворобою тіла. Не дивлячись на пусте зім’яте ліжко, підійшов до вікна, розсунув штори і розкрив його навстіж.
У кімнату ворвався свіжий вологісний повітря з шумом міста, що прокидався. І дивним чином кімната ожила, фарби ставали яскравішими. Тарас відчув приплив сил. Зірвав постільну білизну, намагаючись не вдихати невидимий пил, кинув на підлогу. Туди ж полетів мамин халат, що висів на спинці крісла, немов чекаючи, коли вона встане. Зібралася велика купа. Тарас відніс її у ванну й засунув у пральну машину.
Повернувся з відро для сміття й одним рухом змів у нього з табуретки біля ліжка купу пляшечок із таблетками. Туди ж відправив і склянку, з якої годував матір.
Застелив ліжко покривалом, викинув непотрібне, витер пил і помив підлогу. Кімната не ожила, але дихалося легше. Натхненний, він так розійшовся, що прибрав усю хату.
Оглянувши своє діло, Тарас із задоволенням підійшов до вікна, поки на плиті грівся чайник. Ніби заразившись його енергією, сонце теж вирішило прорватися крізь хмари. Десь далеко замаячила синява смужка неба, куди пробивався промінь. Настрій піднявся.
У холодильнику було пусто. Тарас не міг пригадати, що їв останні дні — і чи їв взагалі. Мати була така слабка, що їла лише рідке пюре. Готувати щось окремо для себе в нього не було сил, тому він неохоче їв те саме. Потім доїдав те, що залишилося після поминок. Але зараз у холодильнику стояла лише наполовину порожня літрова банка солоних огірків з плівкою плісняви на розсолі. І ще пляшка з прокислим молоком. Тарас викинув усе у сміття.
Залишилося задовольнитися чашкою міцної кави. Але від неї в шлунку стало неприємно. Тарас накинув куртку, поклав у кишеню картку й пішов виносити сміття. На зворотному шляху зайшов у магазин і купив хліб, молоко, пачку макаронів, півковбаси, яблука… Міг би купити все, що впало б у вічі, але стримався.
Дома поставив варитися макарони, а сам жадібно з’їв два бутерброди з ковбасою. Чутким вухом почув, що пральна зупинилася.
Уся білизна не помістилася б на шнурах у ванній. Балкона не було, сушарки теж. Тарас почухав потилицю, вигадуючи, куди її повісити. Варіант був один — натягнути шнур у кімнаті. Передпокій і кухня замалі. Та й що? Все одно ніхто до нього не прийде, а білизна за кілька годин висохне. Тепер треба знайти мотузку. Котушка знайшлася у тумбочці, де мати складала всяке дріб’язкове «на всяк випадок», якому було шкода викинути, і де лежали інструменти для дрібного ремонту.
Недоречно згадалася Оксана. Була в Тараса дівчина. Зустрічалися два роки. Мати не заперечувала проти весілля, але Тарас не поспішав. Він і сам не знав чому. Кохав, але її присутність іноді його втомлювала. Оксана часто заводила розмови про шлюб, планувала їхнє майбутнє. Можливо, саме це й дратувало його — її розрахункова практиІ через рік вони з Євгенією вже купували власну оселю, щоб ніхто й ніколи не змусив їх знову дивитися на старі двері зі зламаним замком.
