— Чого ти так на мене дивишся? Ну так, я не хочу дітей. Хіба нам погано удвох? — спитала Олена чоловіка.
Перший промінь сонця зазирнув у вікно кухні. Пробиваючись крізь жалюзі, він розкреслював підлогу, стіну та стіл на смуги світла й тіні. Дістався до обличчя Олега й різко блиснув у його запалені очі.
Він заплющився, але яскраве світло проймало навіть крізь тонку шкіру повік. Відсунувся разом з табуретом у бік, де сонечко не могло дістати його втомлених безсонням очей.
Ніби образившись, сонце раптом сховалося за стіною дев’ятиповерхівки навпроти. У кухні одразу стало темно й сумно. У цю мить лускнув довгоочікуваний замок. Олег здригнувся, напружено прислухався до обережного шарудіння у передпокої, затримуючи подих.
Кроки босих ніг на кілька секунд завмерли у кімнаті, потім наблизилися до кухні.
— Олеже? Ти не спиш? — спитала дружина, як йому здалося, здивовано й збентежено.
— Ти де була? — хрипко вимовив він, розкриваючи пересохлі губи.
Дружина не відповіла одразу. Якби відповіла раптово, без вагань, можливо, він би їй повірив. Але вона кілька секунд обдумувала слова.
— У кафе були з Іриною, потім… зайшли до неї додому. Вибач, випили, я взагалі випала з реальності. Заснула в неї, — брехала дружина.
— Чому не подзвонила?
— П’яна була, я ж сказала. Не хотіла тебе будити, — вже спокійніше відповіла вона.
— Ти сподівалася, що я спатиму й не помічу твоєї відсутності. — Олег говорив, не дивлячись на неї.
— Та що коїться? Ну випили, побалакали. Хіба не можна хоча б раз відірватися? — дружина підвищила голос, переходячи в наступ.
— Хоча б раз? — Олег обернувся до неї.
Олена моргнула й відвела погляд.
— Я спати хочу, давай поговоримо пізніше, — втомлено сказала вона і збиралася йти, але Олег різко схопив її за зап’ястя й потягнув до себе.
Олена скрикнула, не втрималась на ногах і впала йому на коліна, але одразу ж підвелася, намагаючись вирвати руку.
— Пусти, мені боляче, — прошипіла вона.
Але Олег ще міцніше стиснув її зап’ястя.
— Руку зламаєш. Пусти! — Олена дивилася на чоловіка з презирством і розпачем.
— Ти з ним була? Скажи. — Він не відпускав її.
— Так! Так! — викрикнула йому в обличчя Олена. — Ну що, легше стало? Ненавиджу! Як ти мені набрид. — Вона різко рвонулася, і в цю мить Олег відпустив її руку.
Від несподіванки Олена відлетіла назад і вдарилася ліктем об одвірок. Скрикнула від болю.
— Іди, — спокійно сказав Олег.
— Олег, дай хоча б…
— Геть звідси! До нього, до біса! За речами потім прийдеш. — Він знову обперся спиною об стіну, відкинув голову й закрив очі, не бажаючи дивитися на дружину.
— Ну й піду. — Олена вийшла з кухні, потираючи ушиблений лікоть. — Ти пошкодуєш! Піду, щоб не бачити твого нудного обличчя! — прокричала з передпокою.
— Та пішла ти… — Олег схопив зі столу чашку й шпурнув об стіну.
Скло з дзвоном розсипалося по підлозі.
Хлопнули двері. Олег повернувся до столу, опустив голову на складених руках і завмер.
Сонце знову визирнуло з-за будинку навпроти, знову розписавши кухню смугастим візерунком від жалюзі. Смуги ковзнули по згорбленій спині нерухомого Олега, наче пестять.
Так він сидів довго, потім підвівся й вийшов, хрумтВін зробив глибокий вдих, закрив двері квартири на ключ і пішов до авто, де вже чекали Таня та Дениско, щоб разом зустріти новий рік — свій перший спільний.
