У старій великій хаті панувала незвичайна метушня. Дверний дзвінок дзвенів раз-у-раз, і в помешкання входили різні родичі. Ось цього разу з’явився кремезний чоловік у дорогому костюмі, піджаки якого напружено натягнулися на його випинаючий живіт.
Бліда невигадлива жінка кисло посміхнулася йому, а чоловік підвівся з дивана й пішов назустріч.
— Остапе! Думав, ти не приїдеш. — Чоловіки потиснули один одному руки. — Сідай, розповідай, як життя.
Жінка незадоволено відсунулася в інший кінець дивана, звільняючи місце братам.
«Невже дружина Івана? Стільки дівчат у нього було, а одружився на такій…» — Остап не знайшов слів.
Хату знову оголосив дзвінок. Усі троє повернули голови до дверей. Чекали лише того, хто ось-ось мав увійти. У дверях з’явився високий чоловік у чорних штанях і темно-синьому светрі, що підкреслював білизну сорочки.
Богдан сухо привітався, оглянувся й сів у потерте крісло в протилежному куті кімнати.
«Оце франт із Богдана», — подумав Остап.
Однак він одразу впізнав брата, хоча не бачив його років тридцять. Ось і зібралися разом троє братів, троє спадкоємців. Злетілися, як круки на падло. Остап сподівався, що, крім нього, ніхто не приїде — вже точно не Богдан.
Брати отримали запрошення прибути сюди, щоб попрощатися з Ганною Іванівною. Так і було написано: «щоб попрощатися». І для порядку вказано адресу — на випадок, якщо забули.
Остап давно жив у іншому місті з родиною. Добра посада, хата, авто, дві доньки, одна вже й онука подарувала. Йому, власне, не потрібна тіткина спадщина. Приїхав так із цікавості.
Раніше хата здавалася йому величезною. Він боявся темних кутів, масивного годинника та величезних меблів.
Коли батько зірвався з ліс на будівництві й розбився, матір чорніла від горя. Як ж підніме трьох хлопців сама? Молодшому, Івану, ще й п’яти нема. Одним словом, жили бідно й тяжко. Одного дня з’явився старший брат матері, про якого діти й не чули до того дня, і запропонував забрати хлопців на час, хоча б двох старших.
У них із дружиною не було дітей. Мати очуняє — приїде за ними. Брат дав їй грошей і забрав хлопців. Мати від горя запила й незабаром померла.
Тітка Ганна виявилася суворою та холодною. Годувала, одягала хлопців, намагалася їх полюбити. Старший Остап швидко збагнув, що це шанс вийти в люди. У всіх відносинах улещував дядька й його дружину.
А середній Богдан поводився замкнено, налагоджувати стосунки з новими родичами не бажав. Після школи не став вступати до інституту, на відміну від Остапа. Повернувся у рідне місто, у батьківську хату. Влаштувався на роботу, вчився заочно. Дядько спочатку слаБогдан подивився на Веру, і в його серці засвітилася надія.
