Двигун машини урчав заспокійливо, у салоні пахло шкірою та освіжувачем. Сірий асфальт із рівною білою розміткою несівся назустріч і зникав під колесами. Сонце лише піднімалося, обіцяючи теплий літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння і заплющила очі.
— Поспи. Ще хвилин двадцять їхати, — промовив Тарас до дружини.
— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Вихідний таки. Поїхав би сам. Зрештою, це твої друзі, — не розплющуючи очей, відповіла Оксана.
— Що я там робитиму сам без тебе? Усі будуть з дружинами. Мені здавалося, ви з Наталкою теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не в ліжку. — Тарас трохи помовчав. — Давно не збиралися разом. А пам’ятаєш, як було колись?.. Так, Дмитро з молодою дружиною буде. Я казав тобі? Ні? Уяви, одружився. Подивимося, хто ж зміг підкорити його серце так, що він пожертвував заради неї свободою.
Оксана оцінила новину, сіла рівніше і розплющила очі.
— Ви вже з ним бачилися?
— Бачилися, звісно. Але швидко, без подробиць. А так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи, — зітхнув Тарас.
— Тепер що вихідні будете знову збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо з інституту. Знаємо одне одного тисячу років. Коли твоїй матері було погано, Дмитро без слів дав гроші на операцію.
Оксана знову відкинулася на сидіння.
— Це так. Дмитро — чоловік добрий. А от Ігор із Наталкою…
— Що з ними не так? — здивувався Тарас.
— Наче вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як сказати.
— Не помічав. На мою думку, нормальні хлопці. Знаєш, Наталка з Дмитром зустрічалися. Таке кохання було, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось не склалося. Наталка вийшла заміж за Ігоря.
— Ти не говорив. — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Це давно було. Багато води втекло. — Тарас замовк.
Двигун урчав мірно, Оксана знову заплющила очі. Розплющила, коли почало трусити — машина з’їхала з асфальту на ґрунтову дорогу. Сосни стояли вздовж неї щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивувалася Оксана.
— А то. — В голосі Тараса відчувалася гордість, ніби в цій красі була й його заслуга.
Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Тарас припаркував машину біля двох інших біля паркану. Значить, усі в зборі. Із хати назустріч уже спішив Дмитро, розкинувши руки, ніби хотів обійняти їх разом із машиною.
— Нарешті. Ми вже думали без тебе на риболовлю йти. — Дмитро обійняв Тараса й плеснув по спині. — А ти все красунчик. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Навіщо стільки їжі привезли? У нас повно всього, за тиждень не з’їмо. Гаразд, давай пакети, зайвими не будуть.
Вони втрьох пішли до хати, обвішані пакетами. На галявині перед будинком уже стояв мангал, біля нього — пакет із вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл із плетеними стільцями.
У дверях з’явилися Наталка з молоденькою дівчиною. Вони несли в обіймах подушки й пледи.
— О! Тарасе, Оксанко, привіт! — гукнула Наталка.
Стало шумно й весело. Усі говорили разом, сміялися.
— Ну що, дівчата. Ви тут хазяйнуйте, а ми на риболовлю, — оголосив Дмитро.
— Ну от… — невдоволено протягнула Наталка.
— Ненадовго. Так, побалакаємо по-чоловічому. А ви не сумуйте. Ми свою частину справи зробили: м’ясо замаринували, мангал приготували, продукти доставили, далі — ваше завдання.
— Ну що, дівчатка, вип’ємо за знайомство? — Наталка поставила на стіл пляшку червоного вина, коли чоловіки пішли.
— Ой, а я б білого випила. Від червоного в мене голова болить, — сказала наймолодша й новенька в їхньому гурті Марічка.
— Спеціально для тебе прихопила. Зараз принесу, — відповіла Наталка.
— Ви знайомі з нею? — запитала Оксана Марічку, кивнувши на будинок, куди пішла Наталка.
— Так. Вона заїжджала до нас кілька разів.
— Ось як? — здивувалася Оксана. — І давно ви повернулися в місто?
Із розмови в машині вона зрозуміла, що вони щойно приїхали із весільної подорожі.
— Два тижні тому, — встигла відповісти Марічка.
— Та-дам! — На порозі з’явилася Наталка із пляшкою білого вина.
Жінки випили по келиху й почали обговорювати, що приготувати на стіл. Керувала процесом Наталка. Як здалося Оксані, вона спеціально взяла цю роль для Марічки. Мовляв, я тут господиня, була ще до тебе. Ти новенька, нічого не знаєш. І взагалі, знай своє місце.
Оксані це не подобалося. Занадто явно Наталка вела себе зверхньо до Марічки. Але вВідтоді минуло багато років, а ті літні дні назавжди залишилися в їхніх серцях як спогад про дружбу, яка витримала всі випробування.