Двигун машини урчав заспокійливо, у салоні пахло шкірою та освіжувачем повітря. Сірий асфальт з рівною білою розміткою летів назустріч і зникав під колесами. Сонце щойно піднімалося, обіцяючи спекотний літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння й заплющила очі.
— Поспи. Їхати ще хвилин двадцять, — сказав Олег дружині.
— Краще б я спала вдома, у теплому ліжку. Вихідний таки. Їхав би сам. Зрештою, це твої друзі, — не відкриваючи очей, відповіла Оксана.
— Що я там робив би сам без тебе? Усі будуть із дружинами. Мені здавалося, ви з Марією теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не в ліжку. — Олег трохи помовчав. — Ми давно не збиралися разом. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Сашко з молодою дружиною буде. Я тобі говорив? Ні? Уяви, одружився. Подивимось, хто ж зміг підкорити його серце так, що він пожертвував заради неї своєю свободою.
Оксана оцінила новину, сіла рівно й розплющила очі.
— Ви вже його бачили?
— Бачили, звісно. Але мимохідь, без подробиць. А так хочеться побалакати, як раніше, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи… — зітхнув Олег.
— Тепер щої вихідні знову будете збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо ще з інституту. Знаємо одне одного тисячу років. Коли твоїй мамі було погано, Сашко без розмов дав гроші на операцію.
Оксана знову відкинулася на сидіння.
— Це так. Сашко — чоловік добрий. А от Іван із Марією…
— Що з ними не так? — здивувався Олег.
— Немов вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як сказати.
— Не помічав. На мій погляд, нормальні хлопці. Знаєш, Марія з Сашком зустрічалися. Таке кохання було, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось у них розладилося. Марія вийшла заміж за Івана.
— Ти не казав. — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Це давно було. Стільки води втекло. — Олег замовчав.
Двигун урчав мірно, Оксана знову заплющила очі. Розплющила їх, колесо машини з’їхало з асфальту на ґрунтову дорогу. Сосни стояли вздовж неї щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивувалася Оксана.
— А то. — В голосі Олега лунала гордість, ніби у цій красі була й його заслуга.
Хвіртка на ділянку була відчинена — їх чекали. Олег припаркував машину біля двох інших біля паркану. Значить, усі в зборі. Від хати назустріч уже поспішав Сашко, розкинувши руки, наче хотів обняти їх разом із машиною.
— Нарешті. Ми вже думали без тебе підемо на рибалку. — Сашко обняв Олега й плямснув по спині. — А ти все красунчик. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Навіщо стільки їжі привезли? У нас усього повно, за тиждень не з’їмо. Гаразд, давай пакети, зайвими не будуть.
Вони втрьох пішли до хати, обвішані пакетами. На галявині перед будинком уже стояв мангал, поруч із яким лежав мішок з вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл із плетеними стільцями.
У дверях з’явилися Марія з молодою дівчиною. Вони несли в обіймах подушки й пледВостаннє всі посміхнулися, і в цьому сміху було відчуття нового початку — немов усі незграбні ситуації минулого залишилися позаду, а попереду чекала лише справжня дружба.
