Думай, хлопче, думай
Олег зупинив авто біля заправки.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцеві на заправці й пішов у будівлю.
У дверях він зачепився за чоловіка. Той косив поглядом на Олега та втопив очі в телефон. «Михайло?!» — ледь не вигукнув Олег, але вчасно стримався. Він увійшов всередину й спостерігав за колишнім другом через скло. Бачив, як той сів у Mercedes. Олег кинувся до каси, простягаючи дівчині картку. Від хвилювання пальці у нього тремтіли, наче під дощем.
Коли вийшов, Mercedes уже вирулював на дорогу. Не вагаючись, Олег скочив у свій Kia, щоб наздогнати колишнього друга.
«Отака зустріч. А непогано ж колишній друг піднявся. Вдало одружився? Нічого, з’ясуємо, звідки вітер дме…» — думав він, не спускаючи очей із машини.
Авто повернуло у котеджне містечко. Коли воно зупинилося біля воріт одного з будиночків, Олег проїхав трохи далі, спостерігаючи у дзеркало. Mercedes заїхав на подвір’я, а Олег почав повільно здавати назад. Над ворітьми він помітив камеру й відхилився на сидінні, щоб не потрапити у її об’єктив.
Крізь паркан побачив, як Михайло поставив авто перед гаражем. На високий ґанок вийшла молода жінка. Олег упізнав її, хоча до ґанку було далекувато.
— Не може бути! — прошепотів він.
Жінка зійшла з ґанку й пішла назустріч Михайлу. Вони обнялися й поцілувалися. Разом піднялися на ґанок і зникли за дверима.
«Вони одружені, і це їхній дім. От справи. Але як? Невже помста? Але Тетяна-то яка! Тиха, але гарно влаштувалася. А Михайло? Друг, мати його… А я ж міг бути на його місці…»
***
У клубі було душно й голосно. Музика лунала так, що аж вібрувало підлогу. Різнокольорові прожектори прорізали напівтемний зал, вихоплюючи з напівтемряви запалені обличчя танцюристів.
Олег сидів за барною стійкою, сьорбав коктейль і нудьгуючи спостерігав за вигинами тіл на танцполі. Його погляд зачепив високу дівчину у вузькій червоній сукні. «А ця дуже навіть нічого, — подумав він і відвернувся.
Не встиг ковтнути, як почув знайомий голос і обернувся.
— Це мій друг Олег. — До бару підходив Михайло, обіймаючи ту саму дівчину в червоному. — Олеже, знайомся, це Оксана, моя дівчина.
Олег окинув її поглядом з голови до п’ят. Ублизька вона була ще гарнішою: великі підведені очі, ямочки на щоках, блискучі світлі коси — мрія, а не дівчина.
— Що, сподобалась? — посміхнувся Михайло.
— Що будете пити? — запитав Олег, не відводячи очей від Оксани.
— Я за кермом. Хлопці, може, до мене поїдемо? Тут шумно, поговорити не виходить, а випити хочеться, — промовила вона.
— Поїдемо? — звернувся Михайло до друга.
Олег не відповів, допив коктейль залпом і зіскочив з високого стільця.
Усі троє вийшли на вулицю. Тут музика вщухала.
— Красива? — Михайло показав на червону Audi. — Це батько подарував Оксані на день народження, — похвалився він, наче сам до цього причетний.
Олег перевів погляд із машини на друга. Той підморгнув йому, немов кажучи: «Це ще не все!»
«Як йому вдалося підчепити таку?» Олег не вірив очам. Михайло поступався йому зовнішністю. «І навіть не зіб’ється, тихунець».
— А чому без Тетяни прийшов? Я ж запрошував вас обох, — раптом запитав Михайло, коли вони вже їхали ночним містом.
— Вона погано почувається. Токсикоз. — Після згадки про Тетяну настрій у Олега різко погіршав.
— Ото ти даєш! Чого мовчав? Хотів весілля приховати? — зареготався Михайло.
Олег мовчав. Не хотілося говорити про Тетяну.
Audi зупинилася біля багатоповерхівки. Вони піднялися на шістнадцятий поверх у просторим ліфті з дзеркалами.
— Це твоя квартира? — Олег оглядав розкішні апартаменти. — Де ти знайшов таку дівчину? — прошепотів він на вухо другові.
— На вулиці. — Михайло засміявся. — Уяви, вона ледь не збила мене.
Олег підливав другові вина, і незабаром той порядно захмелів. Оксана відвела його до кімнати й поклала спати. Коли повернулася, Олег стояв перед картиною.
— Це моя робота, — сказала Оксана, підходячи ззаду.
— Твоя? — Олег з цікавістю обернувся. — А мене зможеш намалювати?
— Художники пишуть, а не малюють. — Оксана відступила на крок і оглянула його критично. — У тебе гарний торс. Позуватимеш оголеним?
— Прямо зараз? — знітився Олег.
— Ні, звісно. У студії, за гарного освітлення. Напиши свій номер, подзвоню, коли буде час. — Вона показала на блокнот на столі.
Коли Олег повернувся додому, зустріла заплакана Тетяна.
— Ти випив? — подивилася на нього підозріло.
— Так, трохи. Із Михайлом у барі сидів.
— ЇОлег зрозумів, що багатство — це не гроші, а вміння бути щасливим з тим, що маєш, і тепер йому залишалося лише змиритися з тим, що він упустив справжнє кохання зарати марних мрій.
