Любов та Ненависть

**Ненависть**

Я вийшов з офісу й автоматично попрямував на паркінг, але згадав, що вчора відвіз машину в майстерню. Спочатку роздратувався, а потім подумав, що це навіть добре. Їхати в годину пік у задушливому автобусі не хотілося, тому вирішив пройтися пішки. Напружувало лише швидко темніюче небо. Чорна хмара насувалася на місто, обіцяючи зливу з грозами.

Я йшов, час від часу поглядаючи на небо. Десь далеко гукнув грім. Згадав, що поруч має бути кав’ярня, кожен день проходив повз, але ніколи не заходив. Прискорив крок.

Ледь я наблизився до кав’ярні, як на голову впали важкі краплі дощу. Встиг ускочити всередину, коли прямо над ним гримнуло так, що аж підлога здригнулася. На вулиці все потемніло від потоку води.

У кав’ярні було світло й сухо. Оглянувся — кілька столиків були вільні. Двері за спиною знову відчинилися, впустивши шум дощу й двох дівчат. Я поспіхом зайняв один із столиків. Залив наповнювався людьми, які ховалися від непогоди.

Підійшла офіціантка, висока й сувора. Поклала переді мною меню й уже хотіла відійти, але я зупинив її:

«М’ясо без гарніру, простий салат і каву», — коротко сказав я.

Вона щось записала в блокнот, забрала меню й пішла. З вікна ллявся дощ, а бармен додав гучності музиці, заглушуючи шум. Я чекав замовлення, радіючи, що не потрапив під зливу й що тепер є причина не поспішати додому, не виправдовуватися перед жінкою.

Одружився я вісім років тому з гарненькою, жвавою Олею. До весілля все було чудово, як і перші місяці спільного життя. А потім вона раптом змінилася. Її подруга була заміжня за бізнесменом, і Оля почала шалено заздрити. Тепер лише й розмов було про хутра, діаманти та пластичні операції.

«Олю, навіщо тобі це? Ти ж молода й гарна», — казав я.

«А буду ще краще», — відповідала вона.

То їй не подобався ніс, то губи, то казала, що груди замалі. Я намагався відмовити її від експериментів із зовнішністю, але вона лише ображалася:

«Ти так говориш, бо в тебе грошей немає!»

Про дитину й слухати не хотіла.

«Розжирію — розлюбиш. Ось коли зарОднак тепер, коли він дивився на Катю, що сміялася з їхнього сина, він усвідомлював, що справжнє щастя — це те, що поруч є людина, яка любить тебе не за гроші чи статус, а просто так.

Оцініть статтю
ZigZag
Любов та Ненависть