Важка дорога
Оксана ніколи не жила сама. Спочатку – з батьками, потім вийшла заміж, а через два роки у них з чоловіком народилася донька Марія.
Навіть коли чоловік пішов, вони з Марією деякий час жили удвох. А тепер вона залишилася зовсім одна. Блукала порожньою хаткою й не знала, навіщо жити, для кого? Життя розвалилося, попереду маячила самітна старість і забуття.
Вона не розуміла – що пішло не так? Вони з чоловіком ніколи серйозно не сварилися. Дрібні суперечки – не більше. Вона не тиснула на нього, відпускала до друзів, дбала про затишок. У холодильнику завжди стояв горщик з борщем, а на плиті чекав вечерю.
Після пологів Оксана швидко повернула форму. Пишних форм у неї й раніше не було. Під час вагітності груди трохи збільшилися, чоловік тішився, але після годування все повернулося до колишнього. Та хіба через це розлучаються? Усі говорили, що вони з Богданом – ідеальна пара.
Звісно, вона не була сліпою. Помічала, що чоловік змінився. Не затримувався після роботи, але почав більше дбати про себе. Вибирати краватки до сорочок, зробив модну стрижку.
— Чому ти не носиш спідниці? — якось спитав він.
— Як це не ношу? Ношу, на свята, — здивовано відповіла Оксана.
Раніше його ніколи не цікавило, у чому вона ходить.
— Бліда якась сьогодні. Не добре почуваєшся?
— Я завжди така. Чого причепився? — спалахнула вона.
Одного разу вона все ж наклала макіяж, навіть рум’яна вийшла на роботу.
— Змий, не до лиця, — кинув чоловік, побачивши її ввечері.
— А на роботі мені весь день говорили компліменти, — з обрадою промовила Оксана, але слухняно змила косметику.
— Думала, тепер кожен день такою гарною приходитимеш, — сказала колега наступного дня.
— Чоловікові не сподобалось.
— Зрозумів, що якщо ти так виглядатимеш, з ревнощів з’їде, — засміялася та. Оксана мовчала.
Якось подруга запросила її в кав’ярню після роботи. Наталка була яскрава, смілива, але це не заважало їм дружити зі школи.
— Як тобі вдається бути такою стрункою без дієт? Якщо не стежитиму за собою – розпущуся, як тісто, — зітхнула Наталка.
— Не скромничай. Чоловіки очі витріщають, коли ти йдеш, — сміялася Оксана.
— І на тебе дивилися б, але ти не даєш їм шансу. У тебе гарні ноги – гріх ховати під джинсами. Спідниця-олівець тобі пасуватиме. Давно треба пофарбуватися, може, у рудий? Займися собою, а то виглядаєш, як стара тітка.
Оксана зрозуміла – Наталка не просто так її критикує.
— Наталко, що я тобі зробила? Ти ж завжди казала…
— Мало що я казала, — перебила та. — Не дивись так. Вона відвела погляд. — Пробач. Бачила твого Богдана з молоденькою дівчиною. Ніжний цвіток, років двадцяти. Він так на неї дивився…
Оксана закрила очі й заперечливо похитала головою.
— Замовкни!
— Оксанко, не хотіла тебе образити. Але ти стільки років у одному образі. У чоловіка ж очі є. Від твого нудного вигляду навіть зуби болить.
— Брешеш! — Вона схопилася й вибігла з кафе.
Дома сиділа на краю ванни, втупившись у кахлі.
— Мамо, тато прийшов, — почула голос доньки за дверима.
Оксана вмилася й вийшла. Марія пішла до своєї кімнати, а чоловік сидів на кухні, склавши руки на столі, як школяр.
— Вибач, не встигла приготувати вечерю. З Наталкою в кафе сиділи, — провина зазвучала в її голосі.
— Не хочу їсти. Значить, ти вже знаєш, — промовив Богдан.
— Що я маю знати? — спитала Оксана, хоч миттєво зрозуміла, про що він.
— Я кохаю іншу. Боровся із цим, але не вийшло. Вона вдвічі молодша, але я не можу без неї. Пробач. Зараз зберу речі й піду.
Вона не зупиняла його. А потім її зрадила й Марія. Часто ходила до батька. Оксана не забороняла, поки донька не почала приносити подарунки. Нова коханка чоловіка дарувала їй футболки, короткі спідниці з блискітками, косметику, залишки парфумів.
— Дивись, що мені Олена подарувала! — хвалилася донька. — Вона така класна! Мені пасує?
— Не варто туди ходити й брати від неї речі, — різко сказала мати.
— Чому?
— Бо вона забрала в тебе батька!
— Ну й що? Вона молода й весела, а ти… Нудна. Добре, що тато від теї пішов, — зі сльозами вигукнула Марія.
Згодом у доньки з’явилися нові слова, вона пофарбувала пасма у рожевий і зелений, накладала товстий макіяж. Вчителі залишали зауваження у щоденнику: грубить, прогулює.
Але як зупинити потяг? На кожне слово матері донька відповідала: «А Олена каже…», «Олена вважає…»
Оксану трусило від імені нової дружини колишнього. Вона заборонила Марії ходити до батька, але та пригрозила, що взагалі переїде.
— ЗнаОксана глянула на неї, на внука, що тулиОксана глянула на неї, на внука, що тулився у неї на руках, і зрозуміла – усе буде добре, адже родина завжди повертається додому.
