— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — вимовила задоволена собою дочка.
Степан вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води сяяли на підкачаних м’язах грудей. Не чоловік — мрія. У грудях Оксани солодко занило серце.
Степан сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, а то я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома. — Оксана потерлася щокою об його плече.
Він зітхнув.
— Оксанко, ну коли вже? Коли ти розкажеш про нас доньці?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив без мене. — Оксана підвелася й почала одягатися.
— Я не жив, а чекав тебе. Не можу прожити й дня…
— Не розбивай мені серце. Не проводь, — сказала вона й вислизнула із кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.
Ще б пак — усе при ній: струнка фігура, горда стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколки. А Оксані так хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, за великої взаємної любові. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався умовити її зробити аборт. Мовляв, рано, треба на ноги стати, ще встигнуть. Але Оксана не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків до дітей байдужі.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто бував її чоловік по вечорах. Оксана не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Він спершу заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
— Якась божевільна набрехала, а ти й повірила? Ти від неї недалеко пішла. Я йду, а ти пошкодуєш…
Він вийшов, грюкнувши двери. Оксані не хотілося жити, але донька потребувала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, сховалася за дерево й почала чекати. Незабаром повз неї пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Оксана подала на розлучення. Знала — не простить, не такий у неї характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Інколи в її житті з’являлися чоловіки, але жоден не сподобався настільки, щоб зв’язати з ним життя. Лише через багато років Степану вдалося завоювати її серце. Високий, гарний, їй під пару. Між ними спалахнув палкий роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вбирається.
— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Оксана.
— А-а-а… — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям була не така вродлива. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Оксана тільки раділа. Краса — не хліб, нею сита не будеш, лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. Причина була не в Оксані, а в заздрості дівчат. Боялися виглядати блідо на її тлі. Можливо, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.
— Занадто простакуватий для тебе, хоч і гарний, — говорила мати.
***
— Галю, я вдома, — гучно сказала Оксана, заходячи в квартиру.
— Уроки роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Оксана переодяглася й пішла на кухню. Незабаром прийшла Галя, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Оксана, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти. — Хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла — то й говори, — промовила Галя, із задоволенням уп’яючи вечерю.
— Скоро мій день народження.
— Я пам’ятаю, мам.
— Хочу запросити… мого знайомого, — з важкістю вимовила Оксана.
— З яким ти спиш? — Галя спокійно дивилася на матір.
— Зустрічаюся. Усе ж ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Оксана.
— Та яка різниця? У твоєму віці зустрічатися і спати — одне й те саме.
— То я його запрошую? Ти не проти? — уточнила Оксана.
— Мені що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Галя.
Оксана полегшено зітхнула. П’ятнадцять — складний вік. Схоже, донька нормально сприйняла її новину.
— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас із ним склалися стосунки.
— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Галя.
Усю суботу Оксана готувала, бажаючи вразити Степана своїми кулінарними талантами. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Вона збентежилася. Його напористість її приголомшила.
До того ж, бажаючи сподобатися ГаліА потім, коли Степан пішов, а Оксана стояла біля вікна, дивлячись, як його силует зникає в темряві, вона зрозуміла, що справжнє щастя було поруч увесь цей час — у простому, щирому чоловікові, який любив її без умов і пафосу.
