Коли чоловік поїхав, а свекруха нагрянула без попередження
Ненавиджу пізні дзвінки. Нормальні люди так пізно не турбують, якщо, звісно, не трапилося щось надзвичайне. Тому я завжди здригаюся від нічних викликів і чекаю поганих новин.
Я вже поринала у сон, коли мелодія телефону чоловіка розірвала тишу спальні. Він зітхнув і взяв трубку.
— Невідомий номер, — промовив, кинувши на мене погляд через плече.
— Вимкни звук. Хто треба – подзвонять вранці, — буркнула я, зариваючись у ковдру.
Але телефон не втихав. Я зітхнула і скинула ковдру.
— Та дай відповідь уже! — попросила, розуміючи, що сон більше не прийде.
Чоловік довго слухав, потім сказав, що вранці виїжджає.
— Що?! — я прокинулася остаточно. — Куди?
— Женько помер. Серце. Дружина дзвонила, просила приїхати. Завтра візьму відпустку і поїду. Ох, Женько, Женько… Ще й сорока не минуло… — Тарас підвівся і пішов на кухню.
Ранком я провела його, поклавши зміну сорочку та бритву. Женька мені був майже не знайомий, тому я не поїхала.
Пила каву, роздумуючи, з чого почати день: з прибирання чи прання фіранок? Вихідних у жінок, як відомо, не буває. Вирішила, що готувати не буду. Три дні без їжі – навіть корисно. У крайньому випадку, зроблю яєшню. А коли чоловік повернеться, приготую щось смачне.
Та моїм планам не судилося збутися. Щойно я встигла привести себе до ладу, як у двері подзвонили. Подумала, що сусідка чогось зайшла, і сміливо відчинила.
На порозі стояла моя свекруха, а за нею маячив її другий чоловік Семен.
— Я бачу, ти не рада? Ми були неподалік, вирішили зайти. Але якщо ти зайнята, ми підемо, — промовила Марія Василівна, навіть не зрушивши з місця.
Ніби вона коли-небудь попереджала про свої візити.
— Та що ви, заходьте, — я розтягнула губи в усмішці і впустила їх у хату.
— Ми ненадовго, правда, Семене? — додала свекруха, скидаючи з плечей норкову шубу.
Семен вправно піймав її в польоті.
— Не роззувайтеся, я ще не прибрала сьогодні. Завжди вам рада, Маріє Василівно. Ви чудово виглядаєте, — промовила я якнайчемніше.
— А Тарасик де, на роботі? Сьогодні ж вихідний. Не береже себе. Тобі теж не завадило б влаштуватися. Тоді йому не довелося б працювати в вихідні. — У голосі не було докору, лише звинувачення у моєму неробстві.
— Я працюю, просто вдома… — почала виправдовуватися я.
Могла кричати – вона все одно б не почула. Лише я намагалася пояснити, що зараз можна добре заробляти в інтернеті, як у неї раптово відключався слух.
Свекруха прискіпливо оглянула кімнату, помітивши і пил на шафі, і сорочку Тараса, кинуту на кріслі. Я забула її закинути в пральку.
— Нові фіранки купили? Гарні, але й ті були нічого. Ви живете не по кишені, забагато витрачаєте. Новий диван купили? А що зі старим? — Не чекаючи відповіді, Марія Василівна сіла на диван, прислухаючись до відчуттів. — Не засвітло?
А ще кажуть, що з віком пам’ять погіршується. У моєї свекрухи вона лише загострилася. Подумати тільки – запам’ятала, які фіранки були у нас кілька місяців тому!
Я залишила її насолоджуватися гарним меблем, а сама кинулася на кухню, згадуючи, що є в холодильнику. Просто чай не піде. Я знала – вона вечором дзвонитиме подругам і розповідатиме, як погано я її прийняла. А Тарасика, її єдиного синочка, взагалі не годую. Отак от, не дістанеться їй такої радості.
Відкрила холодильник. Овочі на салат є – уже добре. Дістала з морозилки шматок м’яса і поклала в мікрохвильовку. Поки воно розморожується, збила швидкий бісквіт.
Засунула тісто в духовку, м’ясо відбила і поклала на розжарену пательню, потім порізала овочі на салат. По хаті розійшовся запах свіжої випічки. Я сподівалася, що мати мого чоловіка зараз завітає на кухню… Даремно.
Почувши вигук – чи обурення, чи захвату – я кинулася в кімнату, не уявляючи, що сталося. Марія Василівна стояла біля шафи з посудом і тримала у руках вазу відомого імператорського фарфору.
— Це ж антикваріат! Так ти витрачаєш гроші, які заробив мій син?! — скрикнула вона, дивлячись на мене, ніби побачила таргана.
Я мітливо почала пояснювати, що це бабуся подарувала два місяці тому на спомин… Бісквіт! Миттю кинулася на кухню, дістала з духовки рум’яний пиріг. Слава Богу, встигла. Перевернула м’ясо, накрила кришкою і взялася за салат.
Коли м’ясо було готове, я накрила стіл парадною посудою і запросила гостей.
— Ми прийшли не їсти, а просто провідати вас, — сказала Марія Василівна, сідаючи за стіл.
Її пильний погляд блукав від тарілки з м’ясом до салатника, потім до апетитного пирога іСалма глибоко зітхнула, усміхнувшись думці, що тепер у неї є як мінімум місяць спокою, перш ніж свекруха знову з’явиться на порозі зі своїми несподіваними візитами.
