Ольга розклала кашу по тарілках, намалювала варенням смішну рожицю у тарілку сина.
— Чоловіки! Снідати! — покликала вона, розливаючи по чашках свіжозаварену чай.
Ярик сів за стіл і незадовільно подивився на свою порцію.
— Не люблю кашу, — похмуро сказав він.
— Що за новини? Вівсянка дуже корисна. Якщо хочеш на ковзанку, треба добре поснідати. — Тарас сів навпроти сина, взяв ложку, зачерпнув кашу та поклав собі в рот.
— М-м-м… Як смачно! Наша мама — чарівниця. Повір, ніхто не вміє так готувати вівсянку, як вона.
Ярик недовірливо подивився на батька, але теж узяв ложку. Коли він все з’їв, Ольга забрала порожню тарілку і підсунула синові чашку з чаєм.
— Щось трапилося? — запитала вона чоловіка. — Останнім часом ти якийсь задумливий. Проблеми на роботі?
— Я все з’їв. Коли на ковзанку? — радісно запитав Ярик.
— Іди, пограйся. Нам з мамою треба поговорити. — Тарас піймав незадоволений погляд сина. — Трохи пізніше. Іди.
Ользі на мить здалося, що вона читає думки хлопчика. Він вагався: чи заплакати, бо після розмови батьків про ковзанку можуть забути, чи піти до кімнати і мучитися сумнівами. Вона всміхнулася синові й кивнула, наче підтверджуючи, що ковзанка буде, просто потрібно зачекати.
Ярик зісковзнув з табуретки і з ображеним виразом обличчя вийшов із кухні.
— Так що тебе гризе? — Ольга сіла на його місце.
— Не знаю, як почати. Сам нічого не розумію, — сказав Тарас, крутячи в руках чашку.
— У тебе коханка? Хочеш до неї піти? — прямо запитала Ольга.
— Олю, ну що ти? Як тобі таке могло спасти на думку? — спалахнув Тарас.
— А що я мала подумати? Якщо на роботі все гаразд, що ще могло тебе так турбувати? — Ольга почала втрачати терпець. — Вчора я просила тебе винести сміття. Ти кивнув, але забув. Ти якийсь розгублений. Говори, тільки не бреши, — попередила вона.
Тарас уважно подивився на дружину.
— До мене приходила мама, — нарешті вимовив він.
Ольга бачила, як важко йому далися ці слова.
— Уві сні? І що вона тобі розповіла з того світу, що так тебе вибило з колії? — пожартувала вона.
— Ні, не уві сні. Жива. — Тарас різко відсунув від себе чашку.
Чай розлився по столу. Ольга миттєво схопилася, взяла губку і витерла калюжу.
— Вона ж померла. Чи ти брехав мені весь цей час? — кинула губку в раковину і знову сіла.
— Не брехав. Ти що, не розумієш? Вона справді померла для мене, — відповів Тарас, дратуючись на її несмикання.
— Так, давай по порядку. Померла, жива… Розкажи. Я уважно слухаю.
— Що розказувати? Мені було десять років. Батько пив. Вони часто сварилися. Вона була гарна, і він її ревнував. Бувало, й до бійки доходило. Вона замазувала синці, але я бачив.
Того дня батько прийшов додому п’яний. Почав звинувачувати матір, що він п’є через неї. Вона спершу мовчала, але це його ще більше злило. Я пішов у свою кімнату, чув, як вони кричали. Потім раптом щось важке впало, і настала тиша. Я почекав і вийшов. Батько лежав на підлозі, розкинувши руки. З голови текла кров. А мама… Вона стояла над ним, затуливши рот руками.
Вона помітила мене і виштовхала з кухні. Сказала, що батько впав, зараз викличе «швидку». Але приїхала міліція. Мама пішла з ними, сказавши, що скоро повернеться, щоб я дочекався тітки Гали. Це була старша сестра батька. Я сидів у передпокої, поки вона не прийшла.
Вона плакала за батьком і називала матір убивцею, казала, що їй місце у в’язниці. Потім веліла зібрати речі й сказала, що я житиму з нею. Що я міг зробити?
Вона говорила про матір лихе. Я не вірив, кричав, що мама добра, що любила батька, що в неї нема коханців. Але мене ніхто не слухав. А дядько Іван, її чоловік, порадив нікому не розповідати, що сталося. «Нехай думаєтьс— Ходімо на ковзанку, — сказав Тарас, беручи сина за руку, і тієї миті відчув, як щось важке нарешті відпустило.
