«Чому пішло кохання? Адже ж було, було… Я була така щаслива, що нічого навколо не помічала. Жила лише ним. І проґавила той момент, коли він змінився. Наївна дурнушка. На мені й крапка. Розслабилася. А розслаблятися не можна було…» Оксана дивилася у вікно на колихливі від вітру верхівки дерев. Лід на дорогах присипаний піском. Кілька днів без снігу — і двір потемнів.
«Лише й думала про те, щоб постирати, погладити, нагодувати смачненько. А йому схотілося пристрасті, молодого тіла… Криза середнього віку. Адже помічала, що молодшається. Думала — просто хоче втримати час… А вона добре готує? Чи харчуються в ресторанах? Господи, про що я думаю? Як важко… Минуло вже кілька місяців, а я все не можу заспокоїтися. І не звикну ніколи.
Яке сьогодні число? — задумалася Оксана. — Здається, чотирнадцяте. Старий Новий рік. А я сиджу вдома, як стара. Вирішено: зараз приведу себе до ладу й пройдуся по магазинам».
Вона поставила у раковину порожню чашку з-під кави й пішла до ванної. Включила воду, скинула халат і залізла у ванну. Натиснула на важіль, щоб переключити воду на душ, але його заклинило. Оксана натиснула сильніше — і він зірвався, впав у ванну, а з крана й душа хлинула вода. Вона спробувала вимкнути, але нічого не вийшло.
Довелось вилазити з ванни й перекривати труби. Вода перестала бити, але все одно крапала. Оксана не стала вдягати промоклий халат. Роздягнена пішла до кімнати, знайшла спортивні штани й футболку. «Ось і помилась. Як на лихо все. Рік новий, а клопоти залишилися старі. Скільки разів чоловікові казала, що заїдає перемикач, а йому все руки не доходили, не до того було…» — бурчала вона, витираючи воду з підлоги.
Потім набрала номер ЖЕКу. Має ж хтось чергувати на екстрений випадок. Довгі гудки в трубці дратували. Якщо ніхто не відповість — що робити? Невже дзвонити колишньому? Ні, принижуватися вона не буде. Тут у трубці пролунав стомлений жіночий голос:
— Слухаю.
Оксана одразу уявила сердитую повну жінку, зморену дзвінками й скаргами.
— У мене кран зірвало в ванній, — несподівано закричала вона.
— Воду перекрили? — запитали на тому кінці.
— Так.
— У понеділок слюсар буде.
— Як у понеділок? Що ж мені, без води два дні сидіти? В мене усі труби йдуть через ванну, кухню й туалет.
У трубці невдоволено зітхнули.
— Слюсар на об’єкті. Як звільниться — прийде. Зараз йому подзвоню.
— А довго чекати? — крикнула Оксана, боячись, що тітка відключиться. — Вода все одно тече. А якщо труба лусне?
— Жінко, ждіть, слюсар прийде.
Оксана хотіла запитати, скільки ж чекати, але в трубці вже лунали короткі гудки. «Довелось терпіти. Господи, за що мені це?» Ще трохи проклинав чоловіка, що кинув її зі старими кранами саму. Але що з того?
По телевізору йшов якийсь серіал. Незабаром Оксана так ним втягнулась, що забула про воду. І коли в двері подзвонили, вона не одразу згадала, хто це може бути. Глянула на годинник — лише година двадцять очікування. Швидко.
Відкрила двері. На порозі стояв презентабельний чоловік років шістдесяти, сивий, досить гарно одягнений.
— Слюсаря викликали? — запитав він.
— Ви слюсар? — недовірливо скривилася Оксана.
— Не схожий? — Чоловік усміхнувся, і від куточків очей розбіглися промені зморшок.
— Не дуже. У нас звичайно інших бачу… — вона невиразно махнула рукою.
— Ну, ви, звісно, праві. Я не слюсар. Але кран полагодити можу.
— А… ви хто? — не вгамовувалася Оксана.
— Сусід його. Він так добре відзначив Старий Новий рік, що не в стані працювати. Дружина попросила замінити — а то звільнять. Вона інвалід, діти малі… — Чоловік замовк, чекаючи, чи запросить вона його увійти, але Оксана не поспішала. — Ну, то як, до понеділка чекатимете чи покажете, що трапилося?
— Так, заходьте. — Вона відступила.
Чоловік поставив на підлогу подерту сумку з інструментами, пройшов до ванної.
— Воду перекрили? Добре. — Уважно оглянув змішувач. — Потрібно новий перемикач. Але змішувач старий, іржавий. Надовго не вистачить. Краще новий купити.
— Вам краще знати, — тихо сказала Оксана.
— Не хвилюйтеся, усе зроблю. Зараз схожу до магазину, куплю й поставлю.
— Дорого? — занепокоювалась вона, згадуючи, скільки грошей у гаманці.
— Чек принесу. Не переживайте. — Він чекав схвалення.
— Що ж робити? Добре, — без ентузіазму відповіла Оксана.
— Суму залишу? — Він вийшов за двері.
«Може, треба було до понеділка почекати? — подумала Оксана, остаточно розгубившись. — Без води й туалету два дні? Ні за що». Вона нагріла чайник, встигла випити чашку чаю, коли знову подзвонили. На порозі стояв запыханий слюсар.
—Вони випили чай, розмовляючи про життя, і Оксана раптом усміхнулася — перший раз за довгий час.
