«Чому втрачається кохання? Воно ж було, було справді. Я була такою щасливою, що нічого навколо не помічала. Жила лише ним. І пропустила момент, коли він змінився. Наївна дурнушка. Мені так і треба. Розслабилась. А розслаблятись було не можна». Оксана дивилась у вікно на гілки дерев, що гойдалися від вітру. Лід на дорогах посипаний піском. Кілька днів без снігу — і подвір’я потемніло.
«Лише й думала про те, щоб постирати, погладити, приготувати щось смачненьке. А йому захотілось пригод, молодого тіла. Криза середнього віку. Помічала ж, що молодиться. Думала — хоче зупинити час… Цікаво, а вона гарно готує? Чи вони їдять у ресторанах? Господи, про що я думаю? Так важко. Минуло вже кілька місяців, а я все ще не заспокоюсь. І ніколи не звикну.
Яке сьогодні число? — задумалась Оксана. — Чотирнадцяте, здається. Старий Новий рік. А я сиджу вдома, як стара баба. Вирішила — зараз приведу себе до ладу і пройдусь по магазинах».
Вона поставила в мийку порожню чашку від кави й пішла до ванної. Відкрила воду, зняла халат і залізла у ванну. Натиснула на важіль, щоб переключити воду на душ, але його заклинило. Оксана натиснула сильніше — важіль злетів, впав у ванну, а з крана й душа хлинула вода. Вона намагалась вимкнути, але нічого не виходило.
Довелось вилазити і перекривати труби. Вода перестала бити фонтаном, але все одно капала. Оксана не стала надягати мокрий халат. Роздягнена пішла у кімнату, знайшла спортивні штани і футболку. «Ось і помилась. Назло все. Рік новий, а проблеми ті самі. Скільки разів казала чоловікові, що важіль підтикає, а йому то не до того було…» — бурчала вона, витираючи воду з підлоги.
Потім набрала номер ЖЕКу. Хіба ж там нікого немає на екстрений випадок? Довгі гудки дратували. Якщо ніхто не візьме, що робити? Невже дзвонити колишньому? Ні, вона не буде перед ним унижатись. Раптом у трубці пролунав стомлений жіночий голос:
— Слухаю.
Оксана одразу уявила сердиту повну жінку, втомлену від дзвінків і скарг.
— У мене кран у ванній зірвало! — несподівано для себе крикнула вона.
— Воду перекрили? — спитали на тому кінці.
— Так.
— У понеділок сантехнік буде, — відповіла чергова.
— Як у понеділок? Мені що, два дні без води сидіти? У мене труби йдуть через ванну, кухню й туалет!
У трубці невдоволено зітхнули.
— Сантехнік на об’єкті. Як звільниться — прийде. Зараз подзвоню.
— А довго чекати? — крикнула Оксана, боячись, що тітка покладе трубку. — Вода все одно тече. А раптом труба лусне?
— Жінко, чекайте. Прийде, як звільниться.
Оксана хотіла ще щось спитати, але в трубці вже лунали короткі гудки. «Прийдеться чекати. Господи, за що мені це?» Вона ще трохи лаяла колишнього чоловіка, який кинув її зі старими трубами. Та що з того?
По телевізору йшов якийсь серіал. Незабаром Оксана так захопилась, що забула про воду. А коли у двері подзвонили, вона не відразу згадала, кого чекала. Глянула на годинник — лише годину двадцять чекала. Швидко.
Відкрила двері. На порозі стояв презентабельний чоловік за шістдесят, сивий, досить гарно одягнений.
— Сантехніка викликали? — спитав він.
— Ви сантехнік? — недовірливо подивилась Оксана.
— Не схожий? — чоловік усміхнувся, і від куточків очей розбіглись зморшки.
— Не дуже. Вони зазвичай такі… — Оксана невиразно махнула рукою.
— Ну, ви маєте рацію. Я не сантехнік. Але кран полагодити можу.
— А ви… хто? — не вгамовувалась вона.
— Сусід його. Він так добре відзначив Старий Новий рік, що зараз не в стані працювати. Дружина попросила замінити, а то звільнять. Вона інвалід, не працює, у них двоє дітей. — Чоловік замовк, чекаючи, коли Оксана запросить його всередину, але вона не поспішала. — Ну, і що? Будете чекати до понеділка чи покажете, що трапилось?
— Так, проходьте. — Оксана відступила.
Чоловік поставив на підлогу похаплений мішок з інструментами, пройшов у ванну.
— Воду перекрили? Добре. — Уважно оглянув змішувач. — Потрібен новий важіль. Але змішувач старий, іржавий. Надовго не вистачить. Краще купити новий.
— Вам краще знати, — приглушено сказала Оксана.
— Не хвилюйтесь, усе зроблю. Зараз схожу в магазин, куплю й поставлю.
— Дорого? — схвилювалась вона, намагаючись згадати, скільки грошей у гаманці.
— Чек принесу. Не турбуйтесь. — Він чекав схвалення.
— Ну що робити. Гаразд, — без ентузіазму відповіла Оксана.
— Сумку залишу? — Чоловік вийшов за двері.
«Може, варто було до понеділка почекати? — подумала Оксана, остаточно засмутившись. — Два дні без води й туалету? Та ну його». Вона ввімкнула чайник, встигла випити чашку чаю, коли знову подзвонили у двері. На порозі стояв запыханий сантехнік.
— Бачите,«Може, варто запросити його на вечерю?» — подумала Оксана, коли вони стояли біля дверей, і вперше за довгий час почувала, як у грудях знову затріпотіло щось тепле.
