Сіра миша
Оленка визирнула у вікно. На дитячому майданчику бавилися малечі. Їхні матусі стояли неподалік і щось обговорювали, одночасно приглядаючи за дітьми. Лавка біля під’їзду була припорошена снігом.
Оленка швидко вдягла чорні чоботи, коричневе пальто, шапку такого ж кольору, взяла чорну шкіряну сумку і вийшла з квартири. На мить завмерла, прислухаючись, чи не почуються на сходах чиїсь кроки або голоси, замкнула двері й спустилася униз.
Здалеку її можна було прийняти за бабусю. Лише зблизу ставало зрозуміло, що їй трохи за п’ятдесят. Обличчя непомітне — маленькі очі, тонкі губи. Подивишся — і через мить забудеш.
Вона поселилася в цьому будинку двадцять п’ять років тому. Ні з ким не спілкувалася, усіх уникала. Спочатку, як то буває, сусіди заходили по позику — цибулину, склянку борошна, коли було лінь бігти до крамниці. Оленка відчиняла двері на ланцюжок, якщо взагалі відчиняла, говорила, що в неї нічого немає, і негайно замикалася. Нарешті сусіди перестали її турбувати.
Ніхто ніколи не бачив у неї гостей. Здавалося, що вона зовсім одна на цьому світі — тому й боїться людей, мов заєць тіні.
Звичайно, у неї були родичі. У маленькому провінційному місті жила молодша сестра з родиною. Але Оленка не підтримувала з нею зв’язку. Можливо, тому, що вся врода дісталася саме сестрі. Хто знає?
У її квартиру рідко заходили чужі. Хіба що слюсар чи газівник з перевіркою. Оленка завжди вимагала посвідчення, уважно вивчала його, а іноді навіть телефонувала до контори, щоб упевнитися, що перевіряючий справді той, за кого себе видає.
Нікому не робила зла. Не грубила, не пліткувала — адже й не спілкувалася ні з ким. Поздоровиться й іде далі, опустивши голову.
За її спиною сусіди й колеги називали її «синім панчо́хом», сірою мишею чи старою дівою. Працювала вона все життя на одному місці — бухгалтером у якійсь конторі. Сиділа за столом з суворим виглядом, але роботу виконувала акуратно й у строк — тому керівництво в— за що її терпіли й поважали, а коли Оленка вийшла на пенсію, у конторі лишилась порожня шафа, яку ніхто так і не зайняв, ніби чекаючи, що вона повернеться.
