— Спасибо, мамо. — Тарас підвівся зі столу й потягнувся. — Піду трохи покурюю. Не хвилюйся, буду обережним, до того ж машин увечері вже мало.
— Як тільки купив авто, так і все вільний час у ньому. А тобі ж вже час і сім’ю заводити. Правильно кажуть, що в чоловіка машина — перша любов.
— Мам, ну годі, — Тарас обійняв матір. — Ти ж знаєш, як я мріяв про власне авто. Покатаюсь, відпочину, а потім вже й про сім’ю подумаю. Чесно-чесно.
— Добре. Тобі майже тридцять, а ти в машинки граєшся. — Мати провела рукою по синовому волоссю. — Іди вже.
Тарас вийшов ій під’їзду, підійшов до своєї машини й зітрув з лобового скла пухкі сніжинки. Посвідчення водія він отримав давно, батько дозволяв йому керувати старим «Запорожцем», поки той не розбився. Досвіду було досі. Просто Тарас ще не наситився відчуттям власного автомобіля.
Він довго збирав гроші, ретельно вибирав. І тепер кожен вечір їздив містом, іноді виїжджаючи на трасу. Якщо хтось голосував на дорозі, Тарас підвозив і гроші не брав.
Він сів за кермо, повернув ключ за запалювання і з насолодою вслухався у рокіт мотора. Потім додав гучності на радіо й повільно виїхав із двору.
У світлі фар блищали сніжинки, що летіли у вітрове скло. Зима цього року почалася різко, і за кілька днів навалило чимало снігу. Тарас їхав без мети, петляючи вулицями. На одній із них він побачив жінку з дитиною, яка голосувала. Він зменшив гучність, зупинився й опустив скло з пасажирського боку.
— До вулиці Квітневої підвезете? — Жінка зазирнула у вікно.
Вона виявилася молодою й гарненькою.
— Сідайте, — Тарас кивнув на пасажирське сидіння.
— А скільки це коштуватиме? Далеко їхати, — запитала вона, досі нахиляючись до вікна.
— Не переживайте. Я з гарненьких дівчат гроші не беру. — Але, побачивши, що вона відсРозливши усім шампанське, Тарас підняв тост за нові зустрічі, нові надії та щастя, яке вже стукало у їхні двері.
