— Що в нас на обід? — поцікавився Ярослав, принюхуючись. — Ти щось готуєш?
— Готую. Печиво для Лорда. З індичкою та вівсянкою, — з гордістю відповіла Оксана та вийняла деко. — У нього зараз складний період. Линька, грумінг, настрій постійно змінюється. Вирішила побалувати його.
Оксана крутилася біля столу в короткому халаті кольору топленого молока. Біля її ноги стрибав Лорд — маленький пухнастий шпіц з очима фанатично відданого істоти. Він гавкав і пищав від захвату.
Ярослав не поділяв їхнього ентузіазму. Він вирвався з робити на обід, але, схоже, сьогодні обідатиме лише Лорд.
— Ага, чудово, — простягнув він. — А в нас на обід що?
— Ну, не знаю. Можеш омлет зробити. Або замовимо щось. Ти ж сам казав, що тобі все одно, що їсти.
Він не сперечався. Бо справді так казав. Бо сваритися через їжу здавалося дріб’язковим.
Оксана завела Лорда ще задовго до зустрічі з Ярославом. Коли їй було дев’ятнадцять, померла її мати. Батько, не знаючи, як втішити доньку, просто приніс цуценя.
З тих пір Лорд став центром її життя. Коли вона переїхала до Ярослава — точніше, наполВони більше ніколи не бачили Лену, але Саша, підростаючи, знайшов справжню любов у теплих руках бабусі, яка завжди ставила його на перше місце.
