Наталя тримала в руках запрошення на весілля й не могла повірити у те, що бачила. Золоті літери на кремовому папері сповіщали про шлюб її батька Василя Григоровича з якоюсь Світланою Олегівною. Дата стояла через тиждень.
— Через тиждень, — пробурмотіла вона, перевертаючи листівку. — Навіть попередити нормально не зумів.
Телефон задзвонив, перебиваючи її думки. На екрані з’явилося ім’я молодшої сестри Катерини.
— Наталю, ти отримала це… запрошення? — голос сестри звучав збентежено.
— Отримала. Ти щось знала?
— Нічого! Зовсім нічого! Я думала, тато просто з кимось зустрічається. А тут на тобі — весілля!
Наталя пішла на кухню й поставила чайник. За вікном моросив дрібний дощ, і на душі було так само сіро й сумно.
— Катю, а ти її бачила хоч раз? Цю Світлану?
— Раз, випадково. Вони з кафе виходили, а я якраз їхала повз. Молода, років тридцяти п’яти, не більше. Блондинка фарбована, вся в золоті та хутрі.
Наталя мимовільно скривилася. Батькові шістдесят вісім, різниця у віці виходила більше тридцяти років.
— Може, це через гроші? — припустила Катерина. — Пам’ятаєш, тато казав, що продав дачу? А ще у нього двокімнатна в центрі.
— Не знаю, — зітхнула Наталя. — Треба їхати до нього, розмовляти.
— Поїдемо разом. Я завтра з роботи раніше піду.
Наступного дня сестри зустрілися біля будинку, де жив їхній батько. Василь Григорович нещодавно переїхав у цю квартиру після продажу старої «трішки», де вони виросли. Тоді він пояснив це бажанням жити ближче до центру, але тепер Наталя підозрювала інші мотиви.
— Доньки мої! — батько зустрів їх із розпростертими обіймами. — Як добре, що приїхали! Познайомлю вас із Світланочкою.
Він виглядав помолоділим і дуже задоволеним. Нова стрижка, модна сорочка, навіть хода стала більш жвавою.
— Тату, нам треба поговорити, — серйозно сказала Наталя.
— Звичайно, звичайно! Світлана якраз готує вечерю. Вона чудово готує, побачите.
Із кухні лунав дзвін посуду й жіночий голос, що наспівував якусь пісню. Батько провів дочок у вітальню й посадив на диван.
— Дорогенькі, я такий щасливий, що ви познайомитеся зі Світланою. Вона дивовижна жінка, добра, турботлива. Я й не думав, що у мої роки ще зможу закохатися.
Наталя із Катериною переглянулися. Слово «закохатися» з вуст шістдесятивосьмирічного батька звучало якось неприродно.
— Тату, — почала Катерина, — а давно ви знайомі?
— Чотири місяці. Познайомилися в поліклініці, у черзі до кардіолога. У Світлани мати лежала в лікарні, і вона дуже переживала. Я її втішав, провожав…
— Чотири місяці, і вже весілля? — не втрималася Наталя. — Не надто швидко?
— У нашому віці не варто тягнути, — батько трохи нахмурився. — Ми вже не діти, знаємо, чого хочемо.
У цю мить у вітальню увійшла жінка, і Наталя відразу зрозуміла, що Катерина була права. Світлана виглядала максимум на тридцять п’ять, хоча могла бути й молодшою. Висока, струнка, з густим волоссям медового відтінку та яскравим макіяжем. На ній було облягаюче сукня й багато прикрас.
— Доньки, знайомтеся! — батько схопився з місця. — Це моя Світланочка. А це мої дочки — Наталя й Катерина.
— Дуже приємно, — Світлана простягнула руку з довгими пофарбованими нігтями. — Василь так багато про вас розповідав!
Голос у неї був мелодійний, але Наталі чомусь одразу не сподобався цей солодкуватий тон.
— Вечеря готова, — оголосила Світлана. — Проходьте до столу.
На кухні був накритий святковий стіл. Дорогий сервіз, якого Наталя не пам’ятала в батьковому домі, свічки, квіти. Все виглядало дуже гарним, але якось ненатурально.
— Світланочко, розкажи донькам про себе, — попросив батько, наливаючи вино.
— Та що там розказувати, — засміялася Світлана. — Звичайна жінка. Працюю у салоні краси, майстринею з манікюру. Живу сама, дітей нема. Була заміжня, але чоловік виявився… складним.
— Як це складним? — уточнила Катерина.
— Пив, піднімав руку. Довелося розлучитися. З— І з того часу боялася зв’язувати життя з чоловіками, а потім зустріла вашого тата… — сказала Світлана, дивлячись на Василя Григоровича з таким захопленням, що Наталі стало ніяково.
