Ми розлучалися з дружиною, і настала черга ділити спільне майно. Тут і виникла проблема. “Забирай це!” — сказала вона. “Ви з ним — як дві краплі води!”
Так у нас з’явився чудовий какаду з котячим ім’ям Маркіз, якого моя мати одразу ж перейменувала на Кешу.
Цей папуга дістався мені під час розподілу майна з першою дружиною, хоча до нашого спільного життя належав лише формально — він жив у її домі ще до нашого знайомства.
Усі любили Кешу, але одного недоліку нам було не позбутися: він не говорив. Усі наші спроби витягти з нього хоч слово закінчувалися невдачею. Кеша мовчав, як партизан на допиті. І лише дідусь не схвалював наших старань.
“Відчепися від папуги!” — бурчав він. “У вас більше нема з ким поговорити?”
Мабуть, саме тому вони з Кешою знайшли спільну мову. Діда влаштовував уважний та мовчазний співрозмовник, а папуга любив, схиливши голову, слухати його оповідки, коли той щось майстрував або вечором сідав за чарку горілки.
Зрештою ми вирішили показати Кешу сусідці, яка тримала двоїх балакучих хвилястих папуг і славилася майстринею навчання птахів українській мові. Чи треба казати, що Кеша вразив її назавжди?
Вона була в захваті! Довго ходила навколо нього, захоплено плескала в долоні, щось приговорюючи, а потім раптом захотіла погладити. Вона простягнула руку й торкнулася пальцем голови мирно дрімаючого папуги.
Схвильований Кеша розплющив одне око, невдоволено похмурився на незнайому пані й раптом чітко промовив:
“Відчепися від папуги!”
Сусідка знепритомніла, а Кешу з цього моменту “прорвало”. Вийшло, як у тому жарті про німого хлопця, який одного разу за обідом раптом сказав: “Суп пересолений!”, а на запитання: “Чого ж ти мовчав десять років?” — відповів: “А до цього все було нормально!”
Так само й Кеша. Мовчав-мовчав — і раптом заговорив. Біда була в тому, що говорив він голосом, інтонаціями і, найголовніше, словниковим запасом діда. Дід, ще міцний старий, був на війні водієм, повернувся без ноги й все життя пропрацював теслею. За словом у кишеню не ліз і виражався так, як це притаманно людині його характеру. Чому папуга обрав саме діда за зразок — загадка, але факт залишався фактом: лаявся Кеша саме як тесля — майстерно й з дСусідка, почервоніла від сорому, вибігла з хати, а Кеша, підморгнувши нам, додав: “Ну й добре, а то вже набридала!”
