Здавалося, такого не буває.
Ранком дзвонив колишній чоловік. Як же так, забула вимкнути звук на ніч? Замість «алло» зітхнула, щоб знав — розбудив. Він довго вибачався, гуторив про погоду, роботу, новини з телебачення. Щось готував, натякав. Оксана його не підганяла, мовчала. Іноди кивала, ніби він бачив.
А він, здавалося, і справді бачив. П’ятнадцять років шлюбу — це ключ до надздібностей. Пішла на кухню в одній спідниці, увімкнула гучний зв’язок, поклала телефон на стіл і відчинила холодильник. Його порожні білі полиці давно не миті, наче ображені. На дверцятах стояла пляшка вина, а поруч — шматок магазинного сиру в трикутній упаковці.
— Як у Настуні справи?
На ім’я доньки довелося відгукнутися:
— А ти їй не дзвонив?
— Дзвонив, — колишній заговорив швидше, — у четвер балакали. Каже, у неї все добре. Квітуча та пахуча, — засміявся, — ще сказала, що ти на тиждень випадаєш із реальності, їдеш відпочивати. Розбагатіла, матінко? Далеко збираєшся? А учні твої як? На канікули відпустила?
Відхлипнула прямо з пляшки, піднесла телефон до вуха, щоб чутливий динамік не вловив, як тремтить її рука, коли скло б’ється об склянку. Зібралася й весело посміхнулася:
— Усе набридло. Маю право на тиждень під пальмами біля моря. Не скоро ще. Місяць у запасі. Заздриш?
— Звісно, — пауза, — ні. Колишній втягнувся у стару гру.
— Привезу тобі, — пауза, — нічого. — Оксана розслабилася. — А чого дзвонив?
— Дуже незручно просити, але я трохи втрапив у борги. До кінця місяця тисячу гривень не позичиш? Непередбачені витрати…
— Ммм… — вона відрізала шматочок сиру і поклала на язик, ніби цукерку. — Які ж то витрати, цікаво?
— Познайомився тут із жінкою. Гарна така жінка. Дуже гарна.
Нічим не виправдана, дурна ревність стиснула горло:
— То в тієї жінки й питай! — перед очима чітко: Ще тоді майбутній чоловік двадцять років тому — високий, худий, довга чубчина зачіски розділяє обличчя навпіл; усмішка теж крива, видно гострий ікло, а поруч не вона, а якась чужа баба в короткій спідниці та з яскравою помадою.
— Оксанко, що сталося? — голос змінився на той, знайомий, рідний. Від турботи запершило, очі зайшОчі зайшлись сльозами, і вона зрозуміла, що таке справді буває — і саме так і мало бути.
