Той вечір поділив життя Оксани на “до і після”.
— Розумієш, Оксанко, я зустрів іншу. Ми з нею ідеально підійшли одне одному. Романтика! Не те, що в нас із тобою: раз на рік, і то в честь свята, — заявив Богдан, знімаючи з пальця обручку.
Він говорив це з якоюсь зневагою, ніби проблема була лише в ній. Оксана вислухала мовчки. Не благала, не плакала, не тримала. Відпустила.
— Ділити ми нічого не будемо. Квартира моя, добрачна, машина теж. Пса тим більше не віддам. Хоч і заведений у шлюбі, це моя віддушина, — сказала вона трохи згодом.
— Та мені байдуже на нього. Забирай. А от машину з квартирою я б поділив.
— Якби ти вносив гроші на це, — перебила Оксана. — А так — не ображайся.
Богдан щось намагався довести, та так і пішов. А вона залишилася — із псом, Барсом, із бажанням помститися. За все.
Оксана важко переживала зраду.
— Навряд чи я комусь тепер довірятиму, — ділилася вона з подругою.
— Я взагалі не уявляю, як ти могла його так легко відпустити. Треба було проучить.
— Як?
— Тримати всіма правдами й неправдами, а потім кинути.
Оксана лише знизала плечима.
— Помста — та страва, що подається холодною. Почекай, скоро він об’явиться.
— Чому ти так думаєш?
— Тому що ви разом сім років, а ця Марічка — просто захоплення з фітнес-клубу. Ще й на п’ятнадцять років молодша. Скоро Богдан зрозуміє, яку помилку зробив.
Так і вийшло.
Не минуло й трьох місяців, як Богдан з’явився на горизонті.
— Ти вдома? Я повз їхав, треба заїхати.
— Навіщо?
— Я залишив у тебе улюблений парасоль. Осінь на дворі, він мені потрібен. Хочу забрати.
— Ну, бери… — Оксана не сперечалася, дозволяла колишньому приїжджати й обшукувати шафи у пошуках речей, які він міг забути при переїзді. Дозволяла й бачила, що колишній мучиться. Оксані здалося, що він буквально шукає причини для візитів.
Коли речі були перевезені до останнього цвяха, у Богдана знайшлася нова причина:
— Оксанко, я зараз приїду. Чекай.
— Ще щось забув? — здивувалася Оксана, потираючи руки від радості, що колишній чоловік поводиться так, як і казала подруга.
— Барса давно не бачив. Я щось занудився за ним. Впевнений, що він теж скучив.
— Барс? За тобою? Звісно, ні! Ти думаєш, собаки й жінки чекають на тих, хто їх зрадив?
— Я все одно заїду. Марічка замкнула двері на ключ, якого в мене нема, і поїхала на фітнес-турнір. Мені до завтра треба десь перекантуватися.
— От, їдь у готель.
— Але… можна, я хоча б пообідати заїду?
— Гаразд, — зжалилася Оксана.
Богдан приїхав.
— У тебе така картопля з грибами… Я б за неї душу продав! — говорив він, хвалячи кухню колишньої дружини. — У Марічки все якесь… несмачне. Вона ж вічно на дієті. Я тут попросив картоплі підсмажити, вона так репетувала! Казала, що я товстий…
У відповідь Оксана розсміялася. Колишній чоловік виглядав жалюгідно. За три місяці цих “яскравих” стосунків Богдан не просто схуд. Він ніби зсох. А таке “усушання” одразу додало йому зайвих десять років.
— Їж. Тобі б, навпаки, набрати, — сказала Оксана, відрізаючи великий шматок м’яса Барсу. Богдан провів поглядом цей шматок і подумав, що в Оксани собака хотіє краще, ніж він у Марічки.
— Тобі час, — сказала Оксана, бачачи, що колишній наївся й сів перед телевізором. Зовсім як раніше.
— Ну дай хоча б відпочити! У мене такого гарного вечора давно не було! Душевно посиділи.
— У мене справи є окрім тебе, вибач.
— Та ну?! — Богдан прищурився. Він і подумати не міг, що його Оксана, яка була “вірною жінкою”, могла знайти когось на стороні.
— Побачення в мене, — спостерігаючи за реакцію колишнього, сказала Оксана.
— З ким?
— Не твоя справа. Звільни приміщення. І ліжко. Воно нам знадобиться.
Обличчя Богдана витягнулося. Але довелося збиратися й йти. Він розраховував, що Оксана за старою пам’яттю “надасть” йому не лише ліжко, а й любов, турботу й ласку.
Збираючись, Богдан помітив:
— Брешеш, Оксано. До тебе ніхто не прийде.
— А це чому?
— Прийшов би — давно б кран полагодив. Будь-який чоловік із самоповагою не залишить у такому стані будинок коханої жінки.
— До мене кохані чоловіки приходять не крани лагодити, а для насолоди. Тож іди, Богдане. Лагоди крани у Марічки. Тільки ось що — там усе погано. Цей кран у мене підтікати почав ще за тебе. А ти чогось не почесався.
— Я не вмію. Зате я в іншому хороший.
— Та вже не порівняєшся з моїм новим, — сказала Оксана і захлопнула двері перед носом Богдана.
Вона з таким злорадством дивилася на його обличчя у вічок. Богдан потоптався й пішов.
Він подзвонив їйА згодом Оксана зрозуміла, що найкраща помста — це бути щасливою без нього, і вперше за довгі роки почувала себе по-справжньому вільною.
