Степан збентежився, коли довідався, що дівчина молодша за нього на цілих дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона повнолітня, на неї можна хоч би поглянути, але різниця у віці його бентежила. До того ж — вона ще й студентка, яка прийшла до нього вчитися. З якого боку не подивись — негарно, нечемно, непристойно.
Що ж він може запропонувати їй, тій, що так загадково увірвалася в його життя? Він мав викладати їй дисципліни, навчати розробки родовищ! Мав приймати заліки, перевіряти конспекти, а не думати про те, який у неї чудовий мідний відтінок волосся й неймовірно красиві малахитові очі.
А загадка полягала в тому, що він бачив Оксану ще до того, як вона стала студенткою технікуму, де він викладав уже п’ятий рік. Сталося це за два місяці до її вступу. Степан, дивлячись з вікна трамвая на натовп пасажирів, вихопив поглядом маленьку красуню, яка прищурилася від сонця. І його ніби током ударило тоді: «Отак би зустріти!»
Стояла молода, квітуча весна 1957 року. По всій країні в повітрі ширяло очікування прекрасного майбутнього. Під пильним наглядом письменників-фантастів зростав і розвивався науково-технічний прогрес. Людство прагнуло в космос, у глибини океану, у віддалені куточки планети, у неспізнане. А серце Степана в цю мить потягнулося до незнайомки з зупинки. І він раптом забув, що він викладач, професор, фахівець — зараз він був просто чоловіком, який несміливо мріяв про щастя.
«Отак би зустріти!» — часто думав потім Степан і тут же відкидав ці фантазії, лаючи себе за дурну закоханість у ефемерний образ.
***
Але «щастя» знайшлося саме. Та ще й виявилося впертим, кмітливим, зубастим — у тому сенсі, що їй усе здавалося під силу. Треба ж, вступила вона в «чоловічий» технікум, да ще й на складну спеціальність! Степан позбувся спокою, коли незнайомка опинилася в групі, яку йому призначили курирувати, а потім навіть отримала ім’я. Оксана. За плечима — усього вісімнадцять років і возовий дикий ентузіазму. Наче навчанням дорвалась. І хоч для Оксани він став далеким викладачем Степаном Івановичем, зате тепер вона була поруч постійно. Жива й справжня, а не примарна мана.
Степан не смів користуватися службовим становищем, щоб зблизитися з Оксаною. Навпаки, почав придивлятися, щоб перестати сприймати її як образ. Йому хотілося зрозуміти, яка вона людина. Тому вивчав Оксану в природньому студентському середовищі: на заняттях і в спілкуванні з однокурсниками. А особисті контакти були вкрай рідкісні, адже молодий викладач був зв’язаний по руках дистанцією, що мала відокремлювати його від студентів. Ні в кіно Оксану запросити не міг, ні в парк прогулятися, ні на виставку в музей. Лише вчити.
Втім, як куратор, Степан міг організовувати заходи… для всіх своїх підопічних одразу. Коли його вперше осяяла ця думка, він був готовий мчати за квитками в кіно серед ночі! Ледь заснув, а зранку пішов і купив одразу двадцять п’ять квитків — на всю групу. Степан Іванович знав, що керівництво технікуму нізащо не виділить кошти на кіно, тому платив із власних. Так і став викладач водити всю групу по різних корисних місцях — то до філармонії, то в театр, то в кіно. Через бажання порадувати Оксану доводилося маскуватися й влаштовувати культурно-масові заходи для всіх. До речі, це дуже згуртувало юнаків і керівника. Степана Івановича студенти полюбили всією душею, адже він до кожного знаходив підхід, нікого не залишав без уваги. Хіба що з Оксаною був обережнішим.
Справа в тому, що одного разу в нього вже був не зовсім вдалий досвід розмови, тому він не знав, як до неї краще підійти.
* * *
Сталося це так. Чергували якось у аудиторії Оксана й Тетянка, її подруга. Не Бог зна що: попросили дівчат витерти пил та розкласти навчальні посібники по шафах. Але Тетянка того дня поспішала й попросила Оксану відпустити її. Оксана була не проти. Вона любила залишатися в аудиторіях технікуму й тепер сама спокійно наводила лад, розставляла стільці й парти, вирівнювала ряди.
А ще співала. Ну а що? Хіба студентам неА коли Оксана заспівала знову, цього разу вже без сорому, Григорій зрозумів, що справжня музика народжується не в досконалому слуху, а в серці, яке сміливо відкривається світу.
