**Щоденник**
«Хочешь ковбаски чи яєшню?» — запитала Соломія. Олексій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні.
— Ковбаски. Тільки без твоїх експериментів, — буркнув він.
Соломія зітхнула. На руках сопіла маленька Марійка, і готувати було непросто.
— Може, подержиш Марійку? — обережно спитала вона.
— Зараз, тільки дочитаю, — відмахнувся Олексій.
Марійка захникула. Соломія спробувала її заспокоїти, одночасно перевертаючи ковбаски. Одна підгоріла.
— Знову підгоріло? — невдоволено скривився чоловік. — Може, варто бути уважнішою?
— А може, варто допомогти? — різко обернулася Соломія.
— Ну ось і почалося… Я, до речі, працюю, забезпечую сім’ю.
— А я що? Я теж працюю — цілодобово. Без вихідних.
Соломія мовчки поставила перед ним тарілку. Раніше вони були справжньою родиною, робили все разом. Тепер вона ніби сама тягнула цей воз.
Дні тяглися монотонно. Одного вечора Соломія наважилася на серйозну розмову:
— Лешу, нам треба поговорити. Ти завжди зайнятий — роботою, грою, телефоном. А я? А Марійка?
— Соломіє, ти знову за своє? Я ж усе для вас роблю.
— Але це не все! Родина — це не тільки гроші. Це турбота, увага, допомога.
— Це твоя обов’язок, — знизав плечима Олексій.
— Я хочу, щоб ти був частиною родини. Я втомилася бути сама за все у відповідальності.
— Я втомлююсь на роботі, Соломіє. Мені потрібен час для себе.
— А мені? — у горлі стиснуло від сліз.
У цю мить із дитячої почувся плач Марійки. Олексій навіть не рухнувся.
Вийшовши з декрету, Соломія влаштувалася на нову роботу. Тепер кожен ранок починався о п’ятій. Олексій же у домашніх справах участі не брав. Того ж вечора Соломія затрималася на роботі. Коли вона відчинила двері, на годиннику було майже дев’ять. У квартирі панував напівтемрява, на кухні стирчала гора брудної посуду. Олексій лежав на дивані.
— Вечерю приготуєш? — запитав він замість привітання.
— Серйозно? Я затрималася, а ти навіть посуд не помив?
— Я втомився.
— Де Марійка?
— Спить. Я їй піцу замовив.
Соломія мовчки пішла на кухню. Руки тремтіли. Одного разу, перевіряючи баланс на картці, вона помітила, що Олексій без питань зняв п’ятнадцять тисяч гривень з її заощаджень на новий ноутбук.
— Які твої гроші? — здивувався він. — У сім’ї бюджет спільний.
— Спільний? А коли я прошу допомогти по дому, ти відразу згадуєш про свій внесок у родину?
Останньою краплею став день народження доньки. Соломія тиждень готувалася до свята. Олексій обіцяв прийти раніше і допомогти.
«Вибач, затримуюся на роботі. Сподіваюся, ти впораєшся», — написав він за годину до початку.
Соломія дивилася на повідомлення. Усередині щось обірвалося. Ввечері, поклавши доньку спати, вона прийняла рішення.
Того вечора Олексій повернувся пізніше звичайного.
— Соломіє, випрасуй мені сорочку на завтра. І чому немає вечері?
Вона повільно повернулася до чоловіка.
— Сам собі готуй, прибирай і гроші заробляй! Я тобі не прислуга.
Вже йдучи у спальню, вона дістала наперед зібраний чемодан.
— Куди це ти зібралася? — Олексій з’явився у дверях.
— Ні, якраз навпаки — прийшла до тями. Я більше так не можу.
— Та що не так? Живемо як усі…
— Як усі? У самотності удвох? Ти вже давно не поруч, Лешу. Ти сам по собі, а я… я просто обслуговчий персонал.
Соломія пройшла у дитячу, обережно підняла сонну Марійку.
— Стої! — Олексій перегородив шлях. — У нас родина, дитина…
— Родина? Ми давно перестали нею бути.
— Досить. Я все вирішила.
Крихітна орендована кімната зустріла їх тишею. Телефон розривався від дзвінків. Олексій то погрВін то благав повернутися, то звинувачував, але Соломія лише дивилася, як Марійка сміється на старому дивані, і знала — ця крихітна свобода варта більшого, ніж усі його порожні обіцянки.
