— Ого, а ти хто? — почувся низький чоловічий голос із спальні, коли Соломія відчинила двері своєї квартири.
— Власне, це мій питання,— відповіла вона.— Що ви робите в моїй спальні?
У дверях з’явилася білявка в шовковому халаті з вищою усмішкою.
— А-а-а, то це ти Соломія! Миколка так багато про тебе розповідав,— протягнула вона.— Я Даринка, сестра твого нареченого.
Після важкого робочого дня Соломія мріяла лише про гарячу ванну. Але замість цього в її домі вже розташувалася зовиця.
— Микола — мій наречений, а не чоловік,— виправила Соломія.— І я не пам’ятаю, щоб ми домовлялися про твій візит.
З-за плеча білявки виглянув збентежений парубок.
— Ми з Олегом приїхали у відпустку,— перебила його Даринка.— Брат сказав, що можемо зупинитися у вас на тиждень.
Соломія пройшла на кухню і побачила повний безлад: брудний посуд, порожні пакування від їжі.
— Цікаво, коли Миколка встиг це сказати? Вранці він жодним словом не згадував про гостей.
— Боже, яка ти серйозна!— Даринка дістала з холодильника вино.— Микола дав мені ключі ще місяць тому. Я думала, ви це обговорили, а якщо ні, то й не страшно.
— Ні, ми не обговорювали. І чому ви в нашій спальні, а не в гостьовій?
Даринка знизала плечима: «Гостьова така маленька, а в вашій спальні ліжко королівського розміру. Микола сказав, що ви пару днів поживете в гостьовій, у вас там диван розкладається».
У пам’яті спалахнув неприємний вечір знайомства із родиною Миколи, де його мати й сестра відверто показували свою зневагу.
— Мені шкода тебе розчаровувати, але це моя квартира, моя спальня і моє ліжко,— твердо сказала Соломія.— Микола живе тут за моїм запрошенням.
— Зрозуміло, отже, чутки не брешуть,— зареготала Даринка.— Мама казала, що ти тримаєш Миколу на короткому ланцюжку.
— Послухай, я втомилася. Ви можете залишитися у гостьовій на одну ніч. А нашу спальню доведеться звільнити.
— Почекаємо Миколу. Впевнена, він тобі пояснить, як негарно мені диктувати умови,— фыркнула Даринка.
Коли Микола повернувся, сестра одразу кинулася до нього зі скаргами:
— Миколко! А твоя наречена хоче нас виселити зі спальні!
— Соломієчко, що трапилося? — здивовано запитав він.
— Чому ти віддав сестрі ключі від моєї квартири? — спокійно сказала вона.
— *Нашої* квартири, Соломіє. Я тут живу, пам’ятаєш?
— Пам’ятаю. За моїм запрошенням. Але це не дає тобі права роздавати ключі без моєї згоди.
На балконі Микола з докором почав розмову:
— Що на тебе напало? Це ж моя сестра. Я обіцяв, що вони можуть зупинитися у нас.
— І тому вони вирішили зайняти нашу спальню?
— Та яка різниця? Там ліжко більше. Можемо пару днів поспати в гостьовій.
— Справа в тому, що ти віддав ключі від *моєї* квартири без мого відома.
— Олег не чужий! Це хлопець Даринки.
— Я його вперше бачу! І твою сестру ледь знаю.
— Отже, ти одразу не злюбила мою родину?
Із квартири лунав голос Даринки, яка скаржилася матері по телефону: «Ця вискочка намагається нас вигнати! Микола зараз їй мізки на місце поставить».
— Соломіє, давай будемо розсудливими,— сказав Микола.— Це всього на тиждень. Якщо ми збираємося одружитися, тобі доведеться зі мною погодитися.
З цими словами він повернувся в квартиру, залишивши Соломію саму. Вона бачила, як він підійшов до сестри і щось весело сказав, ігноруючи її повністю.
Соломія вийшла з балкона. Трійця на дивані її не помічала.
У цю мить щось у ній обірвалося. Два роки стосунків, підтримка, компроміси — усе промайнуло перед очима.
— Геть з моєї квартири! — тихо, але твердо сказала вона.
Усі троє здивовано подивилися на неї.
— Що?! — перепитав Микола.
— Я сказала — геть з моєї квартири! Усі троє.
— Миколо, заспокой свою істерічку,— засміялася Даринка.
Але Соломія вже йшла до спальні. Вона схопила валізу Даринки і потягла до дверей, викидаючи вслід сукні, косметику, туфлі.
— Ти що робиш?! — закричала Даринка.
Соломія відчинила двері і виштовхнула валізу на сходи.
— Ти збожеволіла!!! — схопився Микола.— Зараз же зупинися!
— Ні, це ти збожеволів, якщо думаєш, що можеш дозволяти своїй сестрі мене принижувати в моєму власному домі. А тепер твоя черга,— сказала вона Миколі.
— Соломіє, давай заспокоїмося,— почав він благальним тоном.
— Обговорювати нічого. Я все зрозуміла. Для тебе моя думка — ніщо.
Вона пройшла у спальню і почала збирати його речі. Сорочки, штани, годинник — усе опинилося на сходах.
— Ти божевільна! — кричала Даринка, намагаючись зібрати своє.
— Ти не можеш так просто мене викинути,— нарешті промовив приголомшений Микола.— Ми ж збиралися одружитися.
— Дякувати Богу, що не встигли. Я заслуговую на людину, а неІ коли двері замкнулися за ними, Соломія глибоко зітхнула, відчуваючи, як важкість минулого нарешті залишає її.
