Марія задумно розглядала чудовий букет, який приніс їй кур’єр півгодини тому. Помилки бути не могло — квіти призначалися саме їй. Про це яскраво свідчив напис на картці: «Чарівній Марійці».
У дівчини з’явився таємний шанувальник одразу після розлучення. Марія важко переживала розставання з Олегом. Справа була навіть не в почуттях, а в тому, скільки бруду вилила на неї свекруха. А чоловік, тепер уже колишній, підтримував матір.
Як же все дивно склалося. Саме того вечора, коли Марійка повернулася додому зі свідоцтвом про розірвання шлюбу, у двері подзвонив кур’єр. Побачивши розкішні троянди, дівчина навіть подумала, що це Олег глузує з неї. Але квіти коштували грошей, тим більш такий багатий букет. А колишній чоловік лише раз проявив до неї щедрість — і то дуже давно.
З того дня Марія почала отримувати квіти двічі на тиждень. Кожного разу до букета додавалася коротенька записочка. Дівчина ламала голову, намагаючись здогадатися, хто ж надсилає їй ці чудові подарунки.
Розглядаючи витончені троянди, Марія раптом згадала той єдиний раз, коли букет їй подарував Олег. Це трапилося після жахливої сварки. Ганна Семенівна, його мати, тоді доклала всіх зусиль, щоб посварити сина з невісткою.
— Ти марнуєш гроші! — лютував чоловік, дізнавшись, що дружина зробила собі манікюр у дорогому салоні.
— Це не такі вже й великі суми, — заперечила Марія, — я ж теж працюю й маю право витрачатися на себе.
— Ми домовилися, що великі витрати обговорюємо разом, — продовжував обурюватися Олег, — а твій манікюр коштує цілий статок! Мама сказала мені ціну цього безглуздя!
Марія гірко посміхнулася. Звісно ж, знову не обійшлося без свекрухи. Ганна Семенівна з першого погляду не взлюбила невістку й постійно причепилася до неї.
Олег ніколи не заступався за дружину. Він слухав матір. Ганна Семенівна щоразу навіювала синові гадки: то вікна брудні, то Марія нероха. Одного разу вона навіть заявила, що невістка, судячи з одягу, займається на роботі «чимось непотребним».
— Ти бачив, який у неї розріз на сукні? — обурювалася Ганна Семенівна. — А начальник у неї чоловік. Мабуть, крутиться перед ним, щоб підвищення отримати.
Замість того, щоб захистити дружину, Олег згоджувався з матір’ю. Після кожного такого розмови він влаштовував «солодке життя» дружині.
Та сварка, коли Марія «посміла» зі своєї зарплати зробити манікюр, закінчилася жахливою бійкою. Олег ображав дружину, називав її марнотратницею.
— Тобі самому не соромно таке казати? — спалахувала Марійка. — Я, до речі, заробляю більше за тебе.
Справді, вона отримувала більше, ніж чоловік. У Олега останнім часом не ладналося з роботою. Він стрибав із місця на місце: то умови жорсткі, то платять мало.
Грошей від нього Марія не бачила. Він навіть продукти не купував. Належало лише сплачувати комунальні, але й з цим він не завжди справлявся. Саме через квартплату він і накинувся тоді на дружину.
— Ми за квартиру не можемо заплатити, а ти собі нігті за шалені гроші робиш! — кричав він.
— Щоб платити за квартиру, треба заробляти, — відповіла Марія. — А ти, схоже, вже забув, як це робити. Я купую продукти, ліки, одяг, бензин.
— Ти живеш у моїй квартирі, а ще й смієш кидати мені гроші в обличчя? — скрикнув Олег. — Правильно мама каже: пустиш жінку в дім, вона одразу себе господаркою вважає.
Тоді йому було боляче. Мати вмовляла, що він — основа сім’ї. Квартира його, значить, дружина лише «на пташиних правах». Повинна прибирати, готувати й слухатись.
— Я вже три дні м’яса не їв, — продовжував він, — а ти гроші на нігті витрачаєш.
— Учора була курка, позавчора — риба, — відповіла Марія. — Якщо хочеш щось інше — знайди, нарешті, нормальну роботу.
Не міг більше терпіти Олег такої нахабності. Живе у його домі, а ще й вимагає чогось! Тому назвав він її нахлібницею й вигнав із квартири.
Мати казала, що дружина нікуди не дінеться. Він — завидний жених, а вона — звичайна дівчина. Спогадуючи її слова, Олег і випхнув дружину за двері. Звісно, не назавжди — лише налякати.
Але Марія зібрала речі й поїхала. У неї була досвідчена квартирка у віддаленому районі — маленька, зі старим ремонтом, але жити можна.
Олег у паніці побіг до матері: «Я вигнав Марійку, а вона взяла й пішла!»
— Ось безсовісна! — обурилася Ганна Семенівна. — ПорА коли через кілька місяців Марія й Іван Гнатович побралися, їхнє щастя виявилося міцнішим за всі осуди та плітки.
